Люсі Мод Монтгомері - Енн із Ейвонлі

«Розважити» Дору Деві спробував, взявши її за кучері й смикнувши. Дора закричала й розплакалася.

– Як ти можеш бути таким неслухняним, коли твою матір щойно сьогодні поклали в домовину? – з відчаєм вигукнула Марілла.

– Але вона була рада померти, – довірливо сказав Деві. – Я знаю, бо вона сама мені сказала. Вона страшенно втомилася хворіти. Ми з нею довго балакали в ніч перед її смертю. Вона сказала, що ви візьмете нас із Дорою до себе на зиму й що я маю бути хорошим хлопчиком. Я й буду хорошим, але хіба не можна при цьому не тільки сидіти непорушно, а й бігати собі довкола? А ще вона сказала, щоб я завжди був добрим до Дори й захищав її, і я так і робитиму.

– То ось який ти добрий до неї – смикаєш її за волосся?

– Ну, зате я не дозволю нікому іншому її смикати, – сказав Деві, стиснувши руки в кулачки й нахмурившись. – Нехай тільки спробують! Та і я не зробив їй боляче… вона розплакалася просто тому, що вона дівчинка. Я радий, що народився хлопчиком, шкода лиш, що я з двійнят. Коли сестра Джиммі Спротта сперечається з ним, він просто каже: «Я старший від тебе, тому, звісно ж, я знаю краще», і це заспокоює її. Та я не можу сказати те саме Дорі, тож вона просто продовжує суперечку. Ви б могли навіть дати мені управляти цією конячкою, адже я – чоловік.

Після всього Марілла відчула приємне полегшення, коли заїхала на власне подвір’я, де нічний осінній вітер крутив у танці брунатні листочки. Енн зустріла їх біля воріт і допомогла двійнятам вилізти з брички. Дора спокійно дала їй себе поцілувати, а от Деві відповів на привітання Енн одним зі своїх сердечних обіймів і радісно повідомив: «Я пан Деві Кіт».

За вечерею Дора поводилася, як справжня юна леді, а от манери Деві були далекими від ідеалу.

– Я такий голодний, що не має часу їсти чемно, – відказав він Маріллі, коли вона насварила його. – Дора й наполовину не така голодна, як я. Згадайте лиш, скільки я рухався по дорозі сюди. А цей пиріг страшенно смачний, та ще й зі сливами. Вдома в нас ніколи не бувало ніяких пирогів, адже мама була надто хвора, щоб їх робити, а пані Спротт казала, що найбільше, що вона може зробити, – це спекти для нас хліба. Ну а пані Віггінс ніколи не додає слив до СВОЇХ пирогів. Можна мені ще шматочок?

Марілла вже було хотіла йому відмовити, але Енн щедро врізала йому другий шматок. Вона, однак, нагадала Деві, що він має подякувати. Деві ж на це зауваження просто усміхнувся до неї й відкусив велетенський шматок. А коли доїв, то сказав:

– Якщо ти даси мені ЩЕ ОДИН шматочок, я подякую за НЬОГО.

– Ні, ти вже з’їв достатньо пирога, – сказала Марілла тоном, котрий Енн вже був добре відомий, а Деві тільки належало пізнати як такий, що не підлягає оскарженню.

Деві підморгнув до Енн, а тоді, перехилившись через стіл, вирвав у Дори прямо з пальців її перший шматок пирога, від якого вона щойно встигла відкусити лише маленький кусочок, і, відкривши рота якомога ширше, умить проковтнув його цілісінького. У Дори затремтіли губи, а Марілла від жаху аж заніміла. Енн одразу ж викрикнула у своїй «вчительській» манері:

– Ох, Деві, джентльмени так себе не поводять!

– Знаю, – відказав Деві, як тільки зміг говорити, – але я не джемплам.

– Та хіба ти не хочеш ним стати? – вражено запитала Енн.

– Звісно ж, хочу. Але не можна стати джемпламом, поки не виростеш.

– О, насправді можна, – поспішила сказати Енн, подумавши, що є таки шанс своєчасно посіяти в ньому зернята добра. – Ти можеш починати ставати джентльменом, навіть бувши ще маленьким хлопчиком. А джентльмени НІКОЛИ нічого отак в леді не виривають з рук… і не забувають дякувати… і не смикають нікого за волосся.

– Тоді у них в житті небагато веселощів, це факт, – відверто сказав Деві. – Думаю, я краще почекаю й стану джемпламом, вже коли виросту.

Марілла покірно відрізала для Дори інший шматок пирога. Вона не відчувала в собі сил упоратись із Деві. У неї був важкий день, враховуючи похорон і далеку дорогу. У той момент вона чекала майбутнього з таким песимізмом, який був гідний навіть самої Елайзи Ендрюс.

Двійнята, хоча й обоє біляві, не були дуже схожими між собою. Дора мала довгі гладенькі кучері, які завжди були гарно зачесані. У Деві ж вся його кругла голова була вкрита копицею дрібних пухнастих жовтуватих кучериків. Дорині карі очі були ніжними й м’якими, а в Деві – такими пустотливими та грайливими, наче в ельфа. У Дори був прямий ніс, а в Деві – виразно кирпатий; Дора примхливо закопилювала свої губки, а в Деві вони завжди розтягалися в усмішці. Крім того, він мав ямочку на одній щоці, що надавала йому дуже милого й потішного вигляду, коли він сміявся. Все його маленьке личко світилося пустощами й веселощами.