Люсі Мод Монтгомері - Енн з Острова

– Алек й Алонсо поки не мають серйозних суперників, – дражливо зауважила Енн.

– Ні одного, – погодилася Філіпа. – Я пишу їм обом кожного тижня і розповідаю їм все про своїх тутешніх залицяльників. Думаю, це мало б їх повеселити. Але, звісно, того, якого я хочу найбільше, я не можу здобути. Гілберт Блайт не звертає на мене жодної уваги, хіба дивиться на мене як на кошеня, яке хочеться погладити. І я добре знаю причину. Маю на тебе зуб, Королево Енн. Я б мала тебе ненавидіти, а замість цього я безумно тебе люблю й страждаю від того, що не можу бачити тебе кожного дня. Ти не така, як всі інші дівчата, яких я знала раніше. Коли ти на мене дивишся по своєму, я відразу відчуваю, що я за неважливе, фривольне створіння, і хочу стати кращою, розумнішою і сильнішою. А тоді я приймаю правильні рішення; але як тільки я побачу привабливого хлопчика, вони мені миттю вивітрюються з голови. Хіба не чудово в коледжі? Аж не віриться, що першого дня мені тут не подобалося. Але якби це, ми б могли ніколи не познайомитися. Енн, прошу, скажи знову, що я хоч трошки тобі подобаюся. Я мушу це почути.

– Ти мені не трошки, а дуже подобаєшся – я думаю, що ти чудове, добре, миле, пухнасте кошеня без кігтів, – засміялася Енн, – але я не уявляю, коли ти встигаєш вчитися.

Але, мабуть, Філ все ж знаходила час, бо вона не відставала з жодного предмету на курсі. Навіть старий похмурий професор математики, який зневажав спільне навчання й протистояв тому, аби їх приймали в Редмонд, не міг загнати її в кут. Вона була перша зі всіх предметів на курсі, крім англійської, де Енн Ширлі її обійшла. Енн і самій навчання на першому курсі йшло легко, здебільшого завдяки тому, що вони з Гілбертом старанно вчилися впродовж двох років в Ейвонлі. Це залишало їй більше часу на соціальне життя, яке їй дуже подобалося. Але ні на секунду вона не забувала Ейвонлі та своїх старих друзів. Для неї найщасливішими митями тижня були ті, коли вона отримувала листи з дому. Поки їй не почали приходити листи, вона й думки не допускала, що їй може почати подобатися Кінґспорт, чи що вона почуватиметься там вдома. Поки вони не приходили, Ейвонлі, здавалося, був за тисячі миль від неї; ті листи наблизили його й зв’язали її старе життя з новим так сильно, що вони вже здавалися одним цілим, а не двома безнадійно роз’єднаними одиницями. Перший раз їй прийшло шість листів, від Джейн Ендрюс, Рубі Джилліс, Діани Баррі, Марілла, пані Лінд і Деві. Лист від Джейн був виведений каліграфічним почерком, з акуратною цяточкою над кожною «і» та без жодного цікавого речення. Вона ні словом не згадувала про школу, новин про яку Енн найбільше чекала, і не відповіла на жодне питання з листа Енн. Але вона повідомила Енн, скільки метрів мережива вона зв’язала, і яка в Ейвонлі була погода, і яку вона хотіла пошити сукню, і як в неї боліла голова. Рубі Джилліс написала багатослівну епістолу, в якій дорікала Енн за її відсутність, запевняла, що вона все пропускає, питала, які в Редмонді хлопці, і розповідала про власний досвід з численними залицяльниками. Це був простий невинний лист, і Енн над ним посміялася б, якби не постскриптум. «Гілберту, здається, Редмонд подобається, судячи з його листів», – писала Рубі. «Чарлі, думаю, від нього не в захваті».

Отже, Гілберт писав Рубі! Дуже добре. Він, звичайно, мав на це повне право. Але!! Енн не знала, що першою написала Рубі, а Гілберт відповів тільки з ввічливості. Вона з відразою відкинула лист Рубі. Але чудовий, легкий і багатий на новини лист Діани допоміг їй від нього відволіктися. У Діаниному листі було трохи забагато Фреда, але поза тим він був про те, що цікавило Енн, і вона майже відчула себе в Ейвонлі, читаючи його. Послання від Марілли було доволі стриманим і безбарвним, без зайвих пліток та емоцій. І все ж воно відкрило перед Енн картину простого, безпечного життя в Зелених Дахах, із присмаком давнього спокою й непохитної любові, яка завжди чекала на неї там. Лист пані Лінд був повний церковних новин. Після того, як пані Лінд перестала займатися веденням домашнього господарства, у неї з’явилося більше часу на церковні справи й вона занурилися в них з головою. Зараз вона не могла пережити вбогий «вибір» проповідників на вакансію в Ейвонлі.

«Здається, що пасторами в наш час стають одні дурні», писала вона розлючено. «Яких тільки кандидатів нам присилають, і що вони говорять на проповідях! Половина з того неправда, і, що ще гірше, не відповідає догмам віри. Той, що в нас зараз, гірший за всіх. Він просто бере текст, а говорить про щось геть інше. І він каже, що не вірить, що всі невірні горітимуть в пеклі. Подумати лишень! Вони тільки потратять гроші, які ми зібрали на іноземні місії! Минулої неділі він оголосив, що наступної неділі проповідь буде про сокиру, яка спливла. Краще б він взяв Біблію й відклав сенсаційні історії. Сумні часи настали, якщо священник не має що сказати про Святе Письмо. У яку церкву ти ходиш, Енн? Сподіваюся, ти ходиш до церкви регулярно. Люди часто забувають про церкву, коли опиняються далеко від дому, а студенти в цій справі особливі грішники. Я чула, багато хто вчиться по неділях. Сподіваюся, ти ніколи не впадеш так низько, Енн. Пам’ятай, хто тебе виховав. І будь обережна з новими друзями. У тих університетах ніколи не знаєш, з ким маєш справу. Зовні вони можуть виглядати, як побілені гроби, а всередині бути, як голодні вовки (білими й пухнастими, а всередині – чорними й небезпечними). А краще не вступай в розмову ні з яким парубком, якщо він не з Острова.