Люсі Мод Монтгомері - Енн з Інглсайду

Імбирні пряники й збиті вершки були улюбленим десертом Джема. Але того вечора їхніх привабливих чар забракло, аби втихомирити бунтівну душу хлопчати.

– Не хочу ані крихти! – похмуро промовив він. Хлопець встав і рушив геть зі столу, але уже біля дверей розвернувся, аби висловити свою непокору.

– Я все одно не піду спати до дев’ятої. А ше… коли виросту, то взагалі ніколи не лягатиму спати. Я не спатиму всю ніч… і так щоночі… і тату наб’ю по всьому тілу. Я буду таким поганим, яким тільки зможу! От побачите!

– «Ще» набагато краще, аніж «ше», любий, – відповіла мама.

Хоч щось могло їх зворушити?

– Я так розумію, моя думка тут нікого не цікавить, Енні, але якби я в дитинстві говорила так до батьків, мене б одразу на місце поставили, – мовила тітка Мері Марія. – Думаю, шкода, що в деяких домах уже зовсім забули про березові різки.

– Джема нема за що карати, – втрутилася Сьюзан, бачачи, що лікар та пані лікарка не намагалися нічого сказати. Але якщо Мері Марія Блайт хотіла уникнути цієї розмови, вона, Сьюзан, знала, в чому причина. – Берті Шекспір Дрю підбивав його так зробити, вбивши йому в голову, що піти дивитися, як Джо Дрю роблять тату – дуже весело. Він провів тут весь полудень, прошмигнув на кухню й взяв найкращу алюмінієву каструлю, щоб зробити собі шолом. Казав, що вони грають у солдатів. Вони зробили човни з дахового покриття й до нитки змокли, пливучи на ньому струмком. А тоді цілісіньку годину стрибали, як жаби у дворі, і кричали, мов недорізані. Жаби! То й не дивно, що маленький Джем так втомився й зараз зовсім на себе не схожий. Він найчемніша дитинка, яка тільки жила на цьому світі, якщо він не одягнений у лахміття, навіть не сумнівайтеся!

Тітка Мері Марія не огризалася у відповідь. Вона ніколи не говорила до Сьюзан Бейкер за столом, таким чином висловлюючи незадоволення, що Сьюзан взагалі дозволяють сидіти «з родиною».

Енн та Сьюзан вияснили все ще до того, як до них завітала погостювати тітка Мері Марія. Сьюзан «знала своє місце» й ніколи не сідала за стіл з сім’єю, якщо в Інглсайді були гості.

– Але тітка Мері Марія – це не гість, – відповіла Енн. – Вона член нашої родини… як і ти, Сьюзан.

Врешті-решт Сьюзан здалася, тихенько радіючи, що Мері Марія Блайт побачить – вона не просто наймана робітниця. Сьюзан ніколи не бачилася з тіткою Мері Марією, але племінниця Сьюзан, донька сестри Матільди, працювала на неї в Шарлоттауні й розповіла про неї Сьюзан.

– Я не збираюся вдавати перед тобою, Сьюзан, що дуже рада перспективі візиту тітки Мері Марії, особливо зараз, – чесно призналася Енн. – Але вона написала Гілберту листа з проханням приїхати на кілька тижнів… а ти знаєш, як лікар ставиться до таких речей…

– Він має на це повне право, – відповіла вірна Сьюзан. – А що ж робити чоловікові, як не підтримувати своїх кровних родичів? Але це лише на кілька тижнів… знаєте, пані лікарко, люба, не хочу Вас засмучувати… але невістка моєї сестри Матильди приїхала до неї на кілька тижнів, а залишилася на двадцять років.

– Не думаю, що нам варто боятися чогось такого, – усміхнулася Енн. – У тітки Мері Марії красивий будиночок у Шарлоттауні. Але для неї він завеликий і надто пустий. Її мати померла два роки тому, знаєш… їй було вісімдесят п’ять, тітка Мері Марія дуже добре до неї ставилася, а тепер дуже сумує за нею. Давай зробимо її перебування тут максимально приємним.

– Я зроблю все, що від мене залежить, пані лікарко, люба. Звичайно, ми повинні викласти ще одну дошку на стіл, але після усього сказаного й зробленого краще стіл зробити довшим, аніж скорочувати його.

– Не потрібно ставити квіти на стіл, Сьюзан, наскільки я знаю, у неї від них задуха. А перець змушує її чхати, краще його не давати. А ще вона страждає від частих нападів сильного головного болю, тому ми просто мусимо спробувати не шуміти.

– Ото біда! Ну, я ніколи не помічала, аби Ви та лікар якось шуміли. А якщо в мене виникне таке бажання, піду покричу посеред кленів. Але якщо наші бідолашні дітки будуть змушені весь час сидіти тихо через болячки Мерії Марії Блайт… ви мені вибачте, але я думаю, то вже занадто, пані лікарко, люба.

– Лише кілька тижнів, Сьюзан.

– Будемо на це сподіватися. Ох, пані лікарко, люба, треба змиритися з вбогими подачками серед щедрот цього світу, – наостанок сказала Сьюзан.

Так до них навідалася тітка Мері Марія і з порога почала прискіпуватися, наскільки часто чистять комини. Вона, як виявилося, боялася вогню. «І я завжди казала, що комини в цьому будинку не достатньо високі. Сподіваюся, що ліжко добре провітрена, Енні. Вогка постіль – це ж жахливо».