Люсі Мод Монтгомері: Енн з Інглсайду

– І як ти його підеш і візьмеш? – спитав Волтер.

– Тсссс, – Джем тихцем штовхнув Волтера ліктем і зашепотів. – То шось десь болить, я знаю… але я просто хочу налякати мамусю, щоб вона нікуди не поїхала.

Енн хотіла зробити сотні речей одразу: обійняти всіх, побігти в сутінки й зібрати трошки братчиків, вони є усюди в Інглсайді, ще підібрати маленьку ошатно вбрану ляльку з килима, послухати всі свіжоспечені плітки та новини, кожен щось та й знав. Як Нан намастила кінчик носа вазеліном, коли лікар вийшов, а Сьюзан чимось відволіклася. «Я вас запевняю, пані лікарко, люба, я не на жарт стривожилася»… А як корова пані Джуд Палмер з’їла п’ятдесят сім цвяхів, і її довелося везти до ветеринара в Шарлоттаун… а як безголова пані Феннер Дуглас пішла до церкви без капелюшка… а як татко позривав усі кульбаби у лузі… «і це в перервах між переймами, пані лікарко, люба… за час вашої відсутності він прийняв пологи вісім разів»… як пан Том Флегг пофарбував бороду, «а його дружина померла лиш два роки тому»… як Роуз Максвел з Гарбоу Гед покинула Джима Гудсона з Верхнього Глена, а він прислав їй чек за все, що на неї витратив… а як цікаво закінчився похорон пані Амаси Воррен… як коту Картера Флегга покусали кінчик хвоста… як Ширлі знайшли в конюшні просто під конем… «пані лікарко, люба, я ніколи не буду тою жінкою, якою була раніше»… а ще як багато було приводів боятися, що сливові дерева захворіють і покриються грибами… а як Ді ходила увесь день і наспівувала «Мамуся сьогодні буде вдома, буде вдома, буде вдома» на мелодію «Merrily We Roll Along»… як кошеня в Джо Різес стало косооке, бо народилося з розплющеними очима… як Джем випадково всівся на липучку, перш ніж натяг маленькі штанці… і як Креветка впала у бочку з водою.

– Її заледве витягли, пані лікарко, люба, на щастя, лікар почув її м’явкіт буквально в останній момент і витягнув кішку за задні лапи (а що означає «в останній момент», мамусь?)

– Схоже, вона вже майже відійшла, – промовила Енн, погладжуючи гладенькі чорно-білі вигини задоволеної кішки з величезними щоками, яка муркотіла собі на кріслі у світлі вогню. Сідати на стілець в Інглсайді, попередньо не переконавшись, що там не сидить кіт, – не надто безпечно. Сьюзан, яка раніше зовсім не звертала увагу на котів, поклялася, що уже навчилася їх любити для самозахисту. А щодо Креветки, Гілберт так назвав кота рік тому, коли Нан принесла з села додому нещасне кістляве кошеня, над яким знущалися хлопці, а ще прихопила котові кличку, яка зараз була ні в тин, ні у ворота.

– Але… Сьюзан! Що сталося з Ґоґом і Маґоґом? Ой… їх не поламали, правда ж?

– Ні, ні, пані лікарко, люба, – вигукнула Сьюзан, одразу почервонівши від сорому, і вибігла з кімнати. Вона повернулася тієї ж миті з двома порцеляновими песиками, що посідали чільне місце на каміні Інглсайду.

– Як я могла забути покласти їх назад до вашого повернення. Бачите, пані лікарко, люба, пані Чарльз Дей з Шарлоттауна прийшла сюди одразу на наступний день після вашого від’їзду… а Ви знаєте, яка вона педантична й правильна. Волтер думав, що зможе її розважити, і почав показувати їй собак. «Ось це – Бог, а то мій Бог» – сказало бідне невинне дитинча. Мене охопив жах… мені здається, я до смерті не забуду обличчя пані Дей. Я пояснювала їй, як тільки могла, щоб вона, бува, не подумала, що ми якась родина безбожників, тому я вирішила перекласти песиків подалі від людських очей, у буфет з порцеляною, поки Ви не повернетеся.

– Мамусь, а скоро буде вечеря? – жалібно промовив Джем. – У мене в животі бульчить. О, мамусь, ми зробили нашу улюблену страву!

– Ми, як сказала блоха слонові, так і зробили, – усміхнулася Сьюзан. – Ми просто подумали, що ваш приїзд гоже гарно відзначити, пані лікарко, люба. А де дівся Волтер? Цього тижня його черга скликати усіх до вечері дзвінком, дай Бог йому здоров’я.

Вечеря видалася на славу, а яким задоволенням було вкласти діточок спати. Сьюзан навіть дозволила їй вкласти Ширлі в ліжечко, розуміючи, якою особливою була ця подія.

– Це особливий день, пані лікарко, люба, – урочисто промовила вона.

– О, Сьюзан, неособливих днів немає. Кожен день чимось відрізняється від інших. Ви не помічали?

– Так, Ваша правда, пані лікарко, люба. Навіть минулої п’ятниці, коли дощило увесь день, було так похмуро, моя велика рожева герань випустила пуп’янки, а вона ж довгих три роки взагалі не цвіла. А Ви помітили квітки-черевички, пані лікарко, люба?

– Помітити! Та я таких черевичків ще в житті не бачила, Сьюзан. Як тобі вдалося їх так виростити? (Ось тут я зробила Сьюзан справді щасливою й навіть не збрехала. Я справді таких квіточок ще ніколи не бачила… дякувати Богу!).