Люсі Мод Монтгомері - Енн з Інглсайду

– Припильнуєш, щоб Джем вчасно пішов спати, добре, Сьюзан? – попросила Енн, вийшовши назустріч вечору, такому ароматному, наче випадково пролите горнятко чаю. – Він втомлений більше, аніж думає. Він ніколи не хоче лягати спати. Волтер сьогодні ночувати не прийде, Леслі попросив, щоб він залишився з ним.

Джем сидів на сходах біля бокових дверей, заклавши босу ніжку на коліно, і насуплено дивився на усе довкола, особливо на величезний місяць, що ховався за шпилем церкви Глен. Джем не любив місяця вповні.

– Пильнуй, не обвітри обличчя, – промовила тітка Мері Марія, проходячи дорогою до будинку повз нього.

Джем нахмурився, наче чорна хмара. Йому було байдуже, що його обличчя замерзне. Він на це сподівався.

– Йди геть і не треба за мною ходити весь час, – сказав він Нан, яка підібралася до нього, щойно тато і мама поїхали геть.

– Буркотун! – відповіла Нан. Але перш ніж вона пішла геть, поставила на сходинку біля нього червону цукерку у формі лева, яку принесла спеціально для брата.

Джем не звернув на неї уваги. Він ще ніколи не почувався таким ображеним. До нього ставилися зовсім неправильно. Всі з нього знущалися. Нан ранку сказала: «Ти не народився в Інглсайді, як усі ми». Ді з’їла його шоколадного кролика зранку, хоча вона знала, що то був його кролик. Навіть Волтер кинув його й пішов рити канаву в піску з Кеном та Персісом Фордом. Дуже весело! А він так хотів піти з Берті, побачити, як наносять тату. Джем був певен – він ще ніколи нічого так не хотів. Він так хотів побачити чарівний корабель з вітрилами, який, за словами Берті, завжди висів над каміном капітана Білла. Яка ганьба…

Сьюзан принесла йому великий шматок торта, покритий кленовою глазур’ю й горішками, але Джем твердо відмовив. Чому вона не приберегла для нього імбирних пряників та крему? Певне, усі вже їх схом’ячили. Свинтуси! Він занурився в глибоку затоку смутку. Зараз, певне, уся компанія десь на півдорозі до Гарбоу Маус. Йому навіть думати про це не хотілося. Треба щось робити, щоб помститися тим людцям. А якщо він розпиляє тирсову жирафу Ді на килимі у вітальні? Старенька Сьюзан від злості збожеволіє… Сьюзан, яка досі не може запам’ятати, що він ненавидить горішкив глазурі. А якщо він піде й домалює вуса ангелику на календарі в її кімнаті? Він завжди ненавидів того товстого, рожевого ангелика, який усміхався від вуха до вуха, бо він схожий на Сіссі Флегг, яка усій школі розповіла, що Джем Блайт за нею сохне. За нею! Сіссі Флегг! А Сьюзан казала, що той ангелик дуже милий.

А якщо він зніме скальпель з ляльки Нан? А якщо він розіб’є носи Ґоґу чи Маґоґу… або обом? Можливо, хоч так мама побачить, що він уже не дитина. От тільки дочекайтеся наступної весни! Він роками приносив їй травневі квітки, відколи йому виповнилося чотири… а от наступної весни – дзуськи. Ні, сер!

А якщо він з’їсть багато маленьких зелених і недостиглих яблук і захворіє? Можливо, хоч це їх налякає. А якщо він більше ніколи не митиме вух? А якщо він кривлятиметься до усіх у церкві наступної неділі? А якщо він підкладе гусеницю тітці Мері Марії? Велику смугасту волохату гусеницю! А якщо він втече в гавань і сховається на кораблі капітана Девіда Різа, а вранці відпливе з цієї гавані до Південної Америки? Хоч тоді вони пошкодують? А якщо він ніколи не повернеться додому? А якщо він поїде полювати на поморників до Бразилії? А тоді вони пошкодують? Ні, він може закластися, не пошкодують. Ніхто його не любив. У його кишені дірка. І нікому її зашити. А йому теж все одно. Він просто показуватиме цю дірку в Глені, щоб всі побачили, як його занедбали. Завдана йому кривда вирувала всередині.

Тік-так… тік-так… тік-так… цокав старий дідусевий годинник у коридорі, якого принесли до Інглсайду по смерті дідуся Блайта… Точний старий годинник, зроблений у ті дні, коли ще був час. Загалом Джем любив того годинника, але тепер… просто ненавидів. Йому здавалося, що той з нього сміється. «Ха-ха, час спати! Усі твої друзі ідуть до Гарбоу Маус, а ти – спати! Ха-ха… ха-ха…ха-ха!

Чому він має іти спати щовечора? Так, чому?

Сьюзан вийшла з дому, щоб піти в Глен, і стурбовано дивилася на маленький силует бунтаря.

– Не варто йти спати, поки я не повернуся, маленький Джеме, – поблажливо мовила вона.

– Я не піду спати сьогодні! – безстрашно відповів Джем. – Я втечу, ось так, стара Сьюзан Бейкер. Я збираюся піти й стрибнути в став, стара Сьюзан Бейкер.

Сьюзан не подобалося, коли її називали старою, навіть якщо то був маленький Джем. Вона залишила по собі напружену тишу. Його таки треба трохи виховувати. Креветка рушила за нею назирці, прагнучи хоч якогось товариства, а тоді повернулася й сіла на свої чорні лапки перед Джемом, але отримала хіба що сповнений болю хлопчачий погляд. «Забирайся! Сидиш тут на хвості й витріщаєшся на мене, як тітка Мері Марія! Киш! Не підеш, не підеш! То дістанеш!»