Люсі Мод Монтгомері - Енн з Інглсайду

– Я можу сказати Вам, що сталося з пані Блайт, – похмуро відповіла Сьюзан. – На неї напала тітка Мері Марія. А лікар, здається, цього не помічає, хоча він молиться на кожен камінчик, по якому ступає її нога.

– Як по-чоловічому! – мовила пані Елліотт.

– Я рада, – сказала Енн, встаючи, щоб включити лампу. – Я давненько не бачила панни Корнелії. Тепер ми будемо в курсі новин.

– Ще б! – сухо відгукнувся Гілберт.

– Та жінка просто бісова пліткарка, – суворо промовила тітка Мері Марія.

Вперше за усе своє життя, напевне, Сьюзан виступила на захист панни Корнелії.

– Зовсім ні, панно Блайт, і Сьюзан Бейкер ніколи не стоятиме осторонь, коли її так обмовляють. Бісова, та невже! Ви хоча б колись чули, панно Блайт, чия б корова мичала, а я б промовчала!

– Сьюзан… Сьюзан, – благально попросила Енн.

– Пробачте, пані лікарко, люба. Визнаю, я справді забула своє місце. Але на деякі речі просто не можна закривати очі.

Одразу після цього почувся стукіт у двері – дуже рідкісне явище для Інглсайду.

– Бачиш, Енні? – багатозначно зреагувала тітка Мері Марія. – Але думаю, поки ти закриватимеш очі на такі ситуації зі слугами, тут нічого не вдієш.

Гілберт встав і попрямував до бібліотеки, місця, де втомлений чоловік зможе знайти хоч дрібку спокою, а тітка Мері Марія, що на дух не переносила панну Корнелію, пішла собі до ліжка. Тож коли панна Корнелія завітала до них, то застала Енн на самоті, яка схилилася до дитячої колисочки. Панна Корнелія не почала, як зазвичай, вивантажувати свій кошик пліток. Натомість вона відклала вбік свою накидку, сіла обабіч Енн і взяла її руку.

– Енн, голубонько, що сталося? Я знаю напевне, щось трапилося. То ця весела стара душенька Мері Марія так катує Вас до смерті?

Енн спробувала усміхнутися.

– Ох, панно Корнелія… Я дурна, що приймаю все так близько до серця… але щось сьогодні такий день, коли мені здається, що я просто більше не можу її витримати. Вона… вона просто псує нам усім тут життя…

– Чому ви просто не скажете їй піти?

– Ми так не можемо, панно Корнелія. Принаймні я не можу, Гілберт цього теж не зробить. Він скаже, що не пробачить собі, якщо вижене свою кровну родину на вулицю.

– От холєра! – смачно висловилася панна Корнелія. – У неї купа грошей і власний дім. Ну і як він може виставити її на вулицю, сказавши, щоб вона пішла й жила в тому домі?

– Я знаю… але Гілберт… не думаю, що він цілком усе розуміє. Його так часто не буває вдома… і справді… усе це таке дріб’язкове… мені соромно.

– Я знаю, голубонько. Просто такі дріб’язки насправді жахливо величезні. Звичайно, чоловікові цього не зрозуміти. Я знаю одну жінку в Шарлоттауні, яка її дуже добре знає. Вона каже, що в Мері Марії Блайт в житті не було жодного друга. Вона каже, що прізвище її мало бути Блат [8] Блат ( англ . Blight) – занепад, шкода ( прим. пер .) . А тобі, голубонько, просто потрібно набратися хоробрості й заявити, що ти цього більше не терпітимеш.

– У мене таке враження, наче то сон, у якому я намагаюся бігти, а виходить тільки дриґати ногами, – зажурено відповіла Енн. – Якби ж то тільки зараз… а це кожного дня. Тепер наші спільні сніданки, обіди та вечері перетворилися на якийсь жах. Гілберт каже, він більше не може розрізати смаженину за столом.

– Хоч це помітив, – хмикнула панна Корнелія.

– Ми тепер уже не можемо справді поговорити за столом, тому що вона точно з чимось не погодиться, хто б і що б не говорив. Вона постійно сварить дітей за їхню поведінку й завжди при всіх звертає увагу на їхні помилки. Ми звикли так гарно сидіти за столом… а тепер! Її обурює сміх… а Ви ж знаєте, як ми любимо посміятися. Хтось хоче розповісти якийсь жарт… як колись. Вона нічому не дасть спуску. Сьогодні вона сказала: «Гілберте, не хмурся. Ви з Енні що, посварилися?» Тому що ми сиділи так тихо. Знаєте, Гілберта завжди охоплює сум, коли він втрачає пацієнта, який, на його думку, мав би ще жити. А тоді вона вичитує нас за дурощі й попереджає, що не варто дозволяти сонцю заходити в нашому гніві [9] Цитата з послання апостола Павла до ефесян «Гнівайтеся, та не грішіть, сонце нехай не заходить у вашому гніві» (переклад І. Огієнка) ( прим. пер .). . Ох, як ми з цього потім насміялися… але тоді! Вони зі Сьюзан взагалі не поладили. І ми не можемо відучити Сьюзан бурмотіти собі під носа щось протилежне до ввічливості. Вона уже навіть не бубоніла, коли тітка Мері Марія сказала, що не бачила ще такого брехуна, як Волтер… тому що вона почула, як він розповідав Ді довгу історію про його зустріч й розмову з чоловіком на Місяці. Вона хотіла віддраяти його рот милом і водою. А іноді між ними зі Сьюзан такі баталії! Вона вбиває дітям у голову якісь жахливі ідеї. Вона розповіла Нан про неслухняну дитину, яка померла уві сні, і тепер Нан боїться лягати спати. Вона сказала Ді, що якби та була хорошою дівчинкою, батьки любили б її так само як Нан, навіть якби в неї було руде волосся. Гілберт був дуже розлючений, коли це почув, і говорив до неї доволі різко. Я уже перестала вірити, що вона образиться і піде… хоча мені зовсім не сподобалося б, якби хтось пішов з мого дому через образу. А тоді вона робить свої великі блакитні очі повні сліз і каже, що й не мала наміру заподіяти якоїсь шкоди. Вона ніби десь почула, що близнят не люблять одинаково, і тепер думає, що Нан люблять більше й що бідолашна Ді це відчуває! Ді проплакала усю ніч, а Гілберт відчув, що був надто різкий… і вибачився!