Люсі Мод Монтгомері - Енн з Інглсайду

– Не можна дозволяти собі втрачати Ваше почуття гумору, панно Бейкер, – твердо відповіла Ребекка Дью.

– О, я добре розумію, є щось смішне в тому, що жабу затягує в болото, панно Дью. Але питання в тому, чи та жаба це розуміє? Вибачте, що напосіла на Вас з усім цим, панно Дью, люба, але мені значно полегшало. Я не можу розповісти про все це пані лікарці, але в мене таке відчуття, що, якщо я не виговорюся, то мене просто розірве.

– Яке знайоме відчуття, панно Бейкер.

– А тепер, люба панно Дью, – мовила Сьюзан, енергійно підіймаючись, – як щодо горнятка чаю перед сном? І холодної курячої ніжки, панно Дью?

– Ніколи не відмовлялася від такого, – відповіла Ребекка Дью, забираючи добре нагріту ногу від пічки, – ось чому нам ніколи не потрібно забувати про Високі Матерії в Житті, де добра їжа в помірній кількості приноситиме задоволення.

Гілберт вирушив на двотижневе полювання в Нову Шотландію… навіть Енн не вдалося вмовити його поїхати на місяць… до Інглсайду підкрався листопад. Темні пагорби, ще темніші ялинки оточили їх, набуваючи зловісного вигляду вночі, але Інглсайд розквітав від світла вогню в каміні й сміху, хоча й вітри з Атлантики виспівувати сумних пісень.

– А чому вітер – нещасливий, мамусю? – спитав Волтер одного вечора.

– Тому що вітер нагадує про всі печалі цього світу, відколи він був створений, – відповіла Енн.

– Він так завиває просто тому, що повітря вогке, – хмикнула тітка Мері Марія, – а мене просто вбиває цей біль у спині.

Але іноді вітер весело шепотів крізь срібно-сірий кленовий ліс, а іноді вітру не було зовсім, залишалися тільки ніжне проміння бабиного літа й тихі тіні голих дерев, що лягали на газони, і холодна тиша заходу сонця.

– Подивися на цю білу вечірню зорю над тополею в тому краю, – промовила Енн. – Коли я бачу щось подібне, завжди думаю, як то добре – жити.

– Ти говориш такі сміховинні речі, Енн. Зірки – то щось таке звичайне, як острови Принца Едуарда, – сказала тітка Мері Марія… і про себе подумала: «Зірки, ще б! Так, ніби ніхто ніколи тих зірок не бачив! Енн хоча б знає про щоденне жахливе марнотратство на кухні? Вона хоч знає, як бездумно Сьюзан Бейкер розкидається яйцями направо-наліво, а свинячого жиру дає скільки, що він скапується надарма? Вона хоч якось цим переймається? Бідолашний Гілберт! Недарма йому доводиться працювати без вихідних!»

Листопад завітав у сірих і коричневих шатах: але вранці сніг вкрив землю старими витканими білими чарами, і Джем з радісними криками поспішив на сніданок.

– Ох, мамусю, скоро Різдво й прийде Санта-Клаус!

– Ти що, до сих пір віриш у Санту? – спитала тітка Мері Марія.

Енн кинула швидкий тривожний погляд на Гілберта, який з усією серйозністю відповів:

– Ми хочемо, аби діти плекали багатство країни мрій допоки це можливо, тітонько.

На щастя, Джем не звернув уваги на слова тітки Мерії Марії. Вони з Волтером надто вже хотіли потрапити в цей новий чарівний світ, до якого зима додала ще трішки любові. Енн завжди страшенно не любила дивитися, як красу та недоторканість снігу псують людські сліди, але цьому не можливо було зарадити, та й краса нікуди не зникала навіть увечері, коли захід загорався над засніженими виярками лілових пагорбів, а Енн сиділа у вітальні перед каміном, де тріскотіли кленові полінця. Вогонь у каміні, думала вона, завжди був таким затишним. Він витворяв такі несподівані фокуси. Частина кімнати заливалася світлом, а тоді знову поринала в темряву. Картинки з’являлися й зникали. Тіні ховалися й виходили назовні. Знадвору, крізь великі незатемнені вікна, можна було милуватися газоном, тітка Мері Марія, напевне, сиділа рівно… тітка Мері Марія ніколи не дозволяла собі «розвалитися» під сосною.

Гілберт «розлігся» на дивані, намагаючись забути, що того дня його пацієнт помер від пневмонії. Маленька Рілла намагалася з’їсти свій рожевий кулачок, навіть Креветка чухала маленькими лапками грудку, наважуючись замурчати на волохатому килимку, попри незадоволення тітки Мері Марії.

– Якщо говорити про котів, – патетично почала тітка Мері Марія… хоча ніхто про них до того не говорив… – нас цієї ночі відвідають усі Гленівські коти? Як хоча б хтось міг заснути під цей котячий концерт минулої ночі, я поняття не маю. Звичайно, моя кімната в самому кінці, тож, думаю, я сповна можу насолодитися цим безкоштовним концертом.

Перш ніж хтось зміг щось відповісти, увійшла Сьюзан і доповіла, що бачила пані Маршалл Елліотт у магазині Картера Флегга, вона прийде, щойно закінчить робити покупки. Сьюзан не згадала, як стурбовано пані Елліотт запитала: «А що сталося з пані Блайт, Сьюзан? Минулої неділі в церкві в неї був такий втомлений та стурбований вигляд. Ніколи ще її такою не бачила».