Люсі Мод Монтгомері - Енн з Інглсайду

– А я люблю цибульку, – визнала Ребекка Дью.

– Вона не переносить котів. Вона каже, від них у неї мурашки по шкірі. Їй все одно, чи вони в полі її зору. Просто знати, що коти десь поруч, для неї достатньо. Тож бідолашна Креветка майже не показує мордочку в цьому будинку. Я загалом котів не дуже любила, панно Дью, але, як на мене, вони мають право махати своїми хвостиками. І ще «Сьюзан, ніколи не забувай, що я не можу їсти яйця, будь ласка» або «Сьюзан, скільки ще раз мені казати тобі, що я не можу їсти охололі тости?» або «Сьюзан, є на світі люди, які можуть пити такий гарячий чай, але я не належу до таких щасливчиків». Гарячий чай, панно Дью! Таке враження, що тут хтось пропонував їй гарячий чай!

– Ніхто навіть не думає, що то Ви, панно Бейкер.

– Якщо існують питання, які не треба ставити, вона поставить. Вона ревнує, тому що лікар розповідає все спочатку дружині, а потім їй… а вона завжди намагається вивідати в нього якісь новини про його пацієнтів. Ніщо так його не дратує, панно Дью. Лікар повинен вміти тримати язика за зубами, усі ми знаємо. А її приступи гніву через вогонь! «Сьюзан Бейкер, – каже вона мені, – я сподіваюся, ти ніколи не запалюєш вогонь вугільним паливом. Або залиш ці промаслені шматинки тут, Сьюзан. Всі знають, що вони можуть за годину все підпалити. Як би ти стояла й дивилася на охоплений полум’ям будинок, знаючи, що то твоя вина, Сьюзан?» Знали б Ви, панно Дью, люба, як я над цим сміялася. Якраз в ту ніч вона підпалила фіранки, а її крики досі дзвенять у моїх вухах. І це саме тоді, коли лікар нарешті міг поспати після двох безсонних ночей! А що злить мене найбільше, панно Дью, те, що перш ніж кудись піти, вона іде до моєї комори й рахує яйця. Мого терпіння заледве вистачило, щоб не сказати: «А ви ложки порахувати не хочете?» Звичайно, діти її ненавидять. Пані лікарка уже втомилася їх від неї ховати. Вона якось дала Нан ляпаса, коли пан лікар і пані лікарка обоє були не вдома… дала ляпаса… просто тому, що Нан назвала її «Пані Мефусіл [7] Нан мала на увазі історію про Мафусаїла, згаданого в Біблії, який прожив 969 років і вважається найстарішою людиною у світі ( прим. пер. ). », почувши таке від Кена Форда.

– Я б їй ляпаса дала, – сердито відповіла Ребекка Дью.

– Я сказала їй, якщо вона ще раз таке зробить, то я її вдарю. «Ми можемо когось покарати в Інглсайді, – сказала я їй, – але ляпасів не буде ніколи, затямте». Вона дулася й ображалася цілий тиждень, та зрештою так ніколи й не наважилася хоч пальцем торкнутися когось із дітей. Проте вона любить, коли батьки їх карають. «Якби я була твоєю мамою», – сказала вона Джему одного вечора. «О ні, Ви ніколи не будете нічиєю мамою» – відповіло бідолашне дитинча… його до цього довели, панно Дью, просто довели. Лікар відправив його спати без вечері, але як Ви думаєте, панно Дью, хто проник до кімнати Джема опісля?

– Ох, і хто? – хіхікнула Ребекка Дью, передчуваючи цікаву розповідь.

– У Вас би розбилося серце, панно Дью, коли б Ви почули його молитву після цього… у всьому винив себе: «Господи, будь ласка, пробач мені, що був нечемним з тіткою Мері Марією. Господи, будь ласка, допоможи мені завжди бути ввічливим з тіткою Мері Марією». Мої очі наповнилися слізьми, бідолашне ягнятко. Не скажу, що була непоштивою дитиною, панно Дью, люба, але мушу визнати, коли одного дня Берті Шекспір Дрю кинув бейсбольного м’яча в неї… той пролетів за один дюйм від її носа, панно Дью… Я затримала його біля воріт, коли він саме прямував додому, і вручила йому пакет пиріжків. Звичайно, я не сказала йому, за що. Він так зрадів… адже пиріжки на деревах не ростуть, панно Дью, а пані Друга Скнара ніколи їх не пече. Нан і Ді… я б не наважилася розповісти про це жодній живій душі, окрім Вас, панно Дью… лікарю та його дружині таке б у голову не прийшло, вони б цьому точно поклали край… Так от Нан і Ді назвали свою стару порцелянову ляльку з надщербленою головою на честь тітки Мері Марії, і коли вона кричить на них, діти виходять на подвір’я й топлять її… ляльку, я маю на увазі … у бочці для дощової води. Як ми навеселилися, топлячи її, запевняю Вас. Але Ви й уявити собі не зможете, що та жінка натворила минулої ночі, панно Дью.

– Від неї можна всього чекати, панно Бейкер.

– Вона навіть крихти під час вечері не з’їла, бо в неї щось там десь боліло, але перш ніж лягти спати, вона пішла до комірчини й з’їла ланч, який я залишила для бідолашного лікаря… все до крихти, люба панно Дью. Не подумайте, що я безбожниця, панно Дью, але я не можу зрозуміти, як Господь Бог не втомлюється від таких людей.