Люсі Мод Монтгомері - Енн з Лопотливих Тополь

Того вечора Вілфред відвіз її додому до Лопотливих Тополей, і обидвоє почувалися задоволені. Енн вдалося вмовити Данкана Брюса, щоб Вілфред завершив навчання в Саммерсайдській школі.

– Тоді за рік я справлюся з Королівським педагогічним коледжем, а тоді навчатиму сам. Як я колись зможу вам віддячити, панно Ширлі? Дядько нікого б не послухався, проте ви йому подобаєтеся. Він зізнався мені в повітці: «Рудоволосі жінки могли завжди крутити мною, як заманеться». Та, як на мене, ваші кучері тут ні до чого, панно Ширлі, хоч вони й розкішні. Справа у ВАС».

О другій ночі Енн прокинулася й вирішила, що надішле в Кленовий Пагорб щоденник Енді Брюса. Зрештою старі леді трішечки їй сподобалися. А як мало було в їхньому житті речей, які на дрібку скрасили б те життя… хіба тільки гордість за свого батька. О третій Енн вкотре прокинулася й вирішила, що не надсилатиме. Дійсно, чого б це їй старатися для панни Сари, що при ній удавала глуху! О четвертій її вчергове взяли сумніви. Урешті-решт Енн твердо наважилася відіслати щоденник. Вона не буде дріб’язковою. Енн смертельно боялася видатися дріб’язковою… як Паї.

Вирішивши таким чином свою проблему, Енн заплющила очі, щоб нарешті міцно заснути, міркуючи про те, як чудово прокинутися посеред ночі й слухати першу завірюху, що розгулялася навколо вежі, а тоді вмоститися під ковдрою й знову поринути в сон.

Уранці в понеділок вона старанно загорнула щоденник і надіслала його панні Сарі разом із записочкою.

« ШАНОВНА панно ПРИНГЛ!

Можливо, Вас зацікавить цей старий щоденник. Пан Брюс віддав мені його для пані Стентон, яка пише історію нашого округу, але мені здається, що вона ним не скористається, тож я подумала, що Ви, можливо, захочете його собі повернути.

З повагою,

ЕНН ШИРЛІ».

– Жах, яка офіційна записка, – подумала Енн, – але я не можу писати їм інакше. І мене б нітрохи не здивувало, якби вони хутенько повернули щоденник у Лопотливі Тополі.

У прекрасних блакитних сутінках того раннього зимового вечора Ребекка Дью зазнала найбільшого за все своє життя збентеження. Екіпаж з Кленового Пагорба прокотився провулком Примар, проїхав по пухнастому сніжку, а тоді став перед парадним входом. З нього вийшла панна Еллен, а за нею… на превелике здивування всіх… панна Сара власною персоною, що років із десять не виїжджала за межі Кленового Пагорба.

– Вони прямують до парадних дверей, – аж рота роззявила Ребекка Дью, охоплена панікою.

– Куди б іще прямував Прингл? – зауважила тітка Кейт.

– Звичайно… звичайно… проте двері заклинило, – з трагічною ноткою відказала Ребекка. – Вони справді не відчиняються… ви ж знаєте. Востаннє ми відчиняли їх минулої весни, коли влаштували генеральне прибирання. Це вже остання крапля.

Парадні двері дійсно не піддавалися… проте Ребекка Дью розпачливим ривком їх розчахнула і провела відвідувачок з Кленового Маєтка до вітальні. «Дяка Богові, ми нині розпалили камін, – подумала вона. – Я тільки сподіваюся, що на дивані не залишилася шерсть Того Котиська. Якщо на сукні Сари Прингл опиниться котячий ворс з нашої вітальні…»

Уявити собі наслідки того Ребекка Дью просто не зважилася. Вона піднялася у вежу й закликала Енн до вітальні, після того, як панна Сара поцікавилася, чи панна Ширлі вдома, а тоді вирушила на кухню, просто згоряючи від цікавості, що заради всього святого змушує старих панн зустрітися з панною Ширлі.

– Якщо запахло ще якимись цькуваннями, – зловісно мовила Ребекка Дью.

Сама Енн з відчутним неспокоєм спустилася до вітальні. Невже вони прийшли, щоб із колючою насмішкою повернути їй щоденник?

Коли Енн увійшла, її зустріла низенька, зморщена й сувора панна Сара, що заявила без усяких передмов:

– Ми прийшли з капітуляцією, – гірко сказала вона. – Що ще нам залишається… звісно, ви знали все, коли знайшли той скандальний запис про бідолашного дядька Майрома. Це вигадки… це не може бути правдою. Дядько Майром просто підіймав Енді Брюса на глузи. Енді так легко брав усе за чисту монету. Та кожен, хто не належить до нашої родини, залюбки повірить у його слова. Ви знали, що ми б перетворилися б на посміховисько… й гірше. Яка ви розумна. Ми це визнаємо. Джен вибачиться й надалі буде поводитися чемно. Я, Сара Прингл, даю вам своє слово. Будь ласка, пообіцяйте, що не розкажете пані Стентон… нікому не розкажете… ми зробимо все, про що ви попросите… все.

Панна Сара зім’яла свою тонку мереживну хустинку у своїх тендітних руках, на яких проступали блакитні вени.