Люсі Мод Монтгомері - Енн з Лопотливих Тополь

Якогось вечора в п’ятницю під кінець м’якого сонячного грудневого дня Енн вибралася до Лоувейла на вечерю. У Лоувейлі жив Вілфред Брюс, він мешкав там зі своїм дядьком і перед тим сором’язливо запросив Енн до себе після уроків узяти участь у парафіяльній вечері й провести вечір з його родиною. Енн погодилася, сподіваючись, що зможе переконати дядька Вілфреда дозволити племіннику й далі відвідувати Саммерсайдську школу. Вілфред переживав, що йому не вийде повернутися до школи після Нового року. Він був розумний, працьовитий хлопець, й Енн відчувала до нього особливу прихильність.

Не можна стверджувати, що вона була в особливому захваті від свого візиту, її тішила хіба що радість, яку Вілфред мав з її гостин. Його дядько з тіткою були чудернацькою парочкою, що не надто церемонилися з іншими. Суботній ранок виявився вітряним і похмурим, снігом сипало як з мішка, і спершу Енн міркувала, як їй провести день. Після пізньої учорашньої вечері її долали втома й сон, Вілфред мав допомагати з прибиранням, а ніде під рукою не виявилося книжки. Тоді вона подумала про стару розбиту моряцьку скриню, яку вона напередодні бачила в кутку вітальні нагорі, і пригадала прохання пані Стентон. Пані Стентон писала історію округу й поцікавилася в Енн, чи та знає, або може розшукати будь-які старі щоденники чи документи, які б їй згодилися.

– Звісно, море корисного матеріалу лежить у Принглів, – сказала вона Енн. – Але я не можу в них його просити. Знаєте, Прингли й Стентони ніколи не товаришували.

– На жаль, і я не можу їх просити, – відповіла Енн.

– А я від вас цього не вимагаю. Я тільки хочу, щоб ви дивилися в чотири ока, коли будете гостювати в саммерсайдців, а якщо знайдете чи почуєте про будь-які старі записники, карти чи щось на кшталт цього, постарайтеся їх мені дістати. Ви й не уявляєте, які цікаві записи трапляються мені в старих щоденниках… маленькі пазли справжнього життя, що змушують першопрохідців цих земель ожити. Я хочу дістати спогади, а ще метрики й родоводи для своєї праці.

Енн поцікавилася в пані Брайс, чи в них, бува, немає якихось старих записів. Пані Брайс похитала головою.

– Ні, наскільки я знаю. Хвилинку… нагорі стоїть стара скриня дядька Енді, – пожвавішала вона. – У ній могло б щось знайтися. Він колись плавав зі старим капітаном Принглом. Я зараз вийду спитаю Данкана, чи можна вам в ній понишпорити.

Данкан передав, що Енн може нишпорити всюди, де їй заманеться, і якщо вона «вискіпає якісь ДУКУМЕНТИ», то може забрати їх собі. Він так чи інак планував спалити корабельні записи, а в скриню поскладати реманент. Тож Енн скористалася дозволом, але тільки того й знайшла, що старий пожовклий щоденник, або судновий журнал, який Енді Брюс, схоже вів усі роки своєї служби. Енн скрасила понурий ранок тим, що захоплено читала його журнал. Енді знався на моряцькому ремеслі й не один раз виходив у море з капітаном Абрагамом Принглом, на котрого він, вочевидь, молився. Щоденник ряснів одами, написаними з помилками, капітановій відвазі й винахідливості, особливо під час однієї безрозсудної затії обігнути Мис Горн. [9] Мис Горн – найпівденніша точка архіпелагу Вогняна Земля, славиться несприятливими погодними умовами ( прим. пер. ). Проте, схоже, його захоплення не поширювалося на Абрагамового брата, Майрома Прингла, що теж ходив під вітрилами, щоправда, він був капітаном іншого судна.

« Сьогодні був у Майрома Прингла. Дружина його збісила, а він встав і вилив їй в обличчя склянку води ».

« Майром повернувся. Його корабель згорів, і вони сіли на шлюпки. Ледь не вмерли з голоду. Зрештою, С’ЇЛИ Джонаса Селькірка, який застрелився. Жили з нього, поки їх не підібрала ‘‘Мері Дж.’’ Майром це сам мені РОСПОВІВ. Мабуть, думав, що жарт вдалий ».

Енн здригнулася, прочитавши цей останній запис, що був тим більш відразливий, що безпристрасніше його констатував автор. Тоді Енн віддалася на волю мріям. У щоденнику не було нічого, чим пані Стентон змогла б хоч якось скористатися, однак хіба він не зацікавить панну Сару й панну Еллен, адже тут стільки написано про їхнього улюбленого старого батька? А що, якби їй надіслати його? Данкан Брайс сказав, що Енн може розпоряджатися щоденником на свій розсуд.

Ні, вона не надішле. Чого б вона мала старатися догодити сестрам Прингл чи роздувати їхню сміховинну пиху, яка й вже й так забагато роздута? Вони спочатку заповзялися вижити Енн зі школи, і їм це вдавалося. Вони зі своїм кланом завдали їй поразки.