Люсі Мод Монтгомері - Будинок Мрії Енн

– Важко визначити, чи людина вже виросла, – засміялася Енн.

– Що правда, то правда, дорогенька. Дехто вже народжується дорослим, а інші й до вісімдесяти лишаються дітьми, тут вже мені повірте. Та сама пані Родерік, про яку я тобі говорила, так і не виросла. Розуму в неї що в десять років, що в сто була дрібка.

– Може, тому вона так довго й прожила, – припустила Енн.

– Може. Але я б краще прожила п’ятдесят розважливих років, ніж сто дурних.

– Але тільки уявіть, яким нудним був би світ, якби всі були розсудливі, – відказала Енн.

Пані Корнелія не брала участі в безглуздих суперечках.

– Пані Родерік була Мілґрейв, а Мілґрейви ніколи не відзначалися великим розумом. Її племінник, Ебенезер Мілґрейв, був несповна розуму. Він думав, що помер, і сварився зі своєю жінкою, що вона його не ховає. Я б на її місці так і зробила.

Пані Корнелія мала такий рішучий вигляд, що Енн так і бачила лопату в неї в руці.

– А ви не знали ЖОДНОГО доброго чоловіка, пані Браянт?

– О, так, повно – он там, – сказала пані Корнелія, махаючи рукою на відчинене вікно в напрямку церковного цвинтаря.

– А живих? – не здавалася Енн.

– О, та є декілька, тільки щоб довести, що в Бога немає нічого неможливого, – неохоче визнала пані Корнелія. – Не заперечую, що якщо спіймати декотрого чоловіка молодим і його правильно виховати, і якщо його матір добре його до того лупцювала, то може вийти щось пристойне. ВАШ чоловік не такий вже й поганий, як на чоловіка, з того, що я чула. Припускаю, – пані Корнелія гостро глянула на Енн поверх окулярів, – ви думаєте, він такий єдиний і неповторний на світі.

– Так і є, – миттю відповіла Енн.

– Ох, добре, я вже таке чула від іншої нареченої, – зітхнула пані Корнелія. – Джені Дін, коли виходила заміж, теж думала, що її чоловік такий єдиний і неповторний. І була права. І слава Богу, тут вже мені повірте. Він вів страшне життя – і залицявся до своєї другої жінки, коли Джені була на смертному одрі. Типовий чоловік. Тим не менше, ваша впевненість, сподіваюся, буде виправдана, дорогенька. Молодий лікар добре справляється. Я спочатку мала деякі побоювання, бо люди тут завжди думали, що старий доктор Дейв – єдиний лікар на світі. Доктор Дейв був не дуже тактовний – завжди говорив про мотузки в будинку, в якому хтось повісився. Але люди забували про свої зранені почуття, коли починав боліти живіт. Якби він священником, а не лікарем, йому б ніколи не простили. Душевний біль і наполовину не так сильно хвилює людей, як біль в животі. Й оскільки вже ми обоє пресвітеріанки, і навколо немає жодного методиста не скажете, що думаєте про нашого священника?

– Ну… справді… я… що ж, – зніяковіла Енн.

Пані Корнелія кивнула.

– Отож-бо. Повністю з вами згідна, дорогенька. Ми зробили помилки, коли запросили сюди ЙОГО. Його обличчя скидається на довгий надгробок, еге? У нього на лобі треба написати «вічна пам’ять». Ніколи не забуду його першу проповідь тут. Там було щось про те, що кожен має займатися тим, що найкраще вміє – хороша тема, звісно; але які він використовував приклади! «Якби ви мали корову і яблуньку, і якби прив’язали яблуньку в стайні, а корову посадили в саду, вверх ногами, скільки молока ви б отримали з яблуньки, і скільки яблук з корови?». Чи ви коли-небудь таке чули, дорогенька? Добре, що того дня там не було методистів – ото б вже вони мали про що поговорити. Але що мені в ньому найбільше не подобається, так це його звичка зі всіма погоджуватися, що б йому не говорили. Якби йому сказали: «Ви негідник», він би тільки відповів з посмішкою: «Так і є». Священник має мати хребет. Словом, такий собі преподобний осел. Але це, звісно, між нами. Коли десь поряд є методисти, я його возвеличую до небес. Дехто каже, його жінка надто яскраво вдягається, на що я кажу, якщо вже маєш кожен день дивитися на це обличчя, то треба якось підіймати собі настрій. Від мене ніколи не почуєш, щоб я засуджувала вбрання жінки. Добре, що її чоловік не надто скупий і дозволяє їй так вдягатися. Не те щоб я сама багато уваги приділяла гардеробу. Жінки вдягаються на догоду чоловікам, а до такого я принижуватися не буду. Моє життя було досить приємним та комфортним, і все завдяки тому, що я ніколи не переймалася тим, що думають чоловіки.

– Чому ви так ненавидите чоловіків, пані Браянт?

– Боже, дорогенька, я їх не ненавиджу. Вони того не варті. Я їх просто зневажаю. Думаю, ВАШ чоловік мені сподобається, якщо він продовжуватиме так, як і почав. Але крім нього єдині чоловіки на світі, проти яких я нічого не маю, це старий лікар і Капітан Джим.