Люсі Мод Монтгомері - Будинок Мрії Енн

– Я принесла зі собою роботу, пані Блайт, дорогенька, – зауважила вона, розгортаючи якусь делікатну тканину. – Треба чимскоріше закінчити, часу вже нема.

Енн дещо здивовано подивилася на білу одежину, розстелену на пишних колінах пані Корнелії. Це явно була дитяча сорочка, і вона була прекрасно виконана, з маленькими рюшами та складками. Пані Корнелія поправила окуляри й взялася вишивати витонченими швами.

– Це для пані Фред Проктор з Глену, – доповіла вона. – Вона з дня на день має народити восьму дитину, і ще нічого не готово. Інші семеро доношували одяг, який вона підготувала для свого першого, а шити ще щось вона не мала ні часу, ні сили, ні бажання. Ця жінка – мучениця, пані Блайт, тут вже мені повірте. Коли вона вийшла за Фреда Проктора, я то знала, що з цього буде. Він був одним з тих привабливих у своїх аморальності чоловіків. Після весілля вся привабливість вивітрилася, і залишилися тільки аморальність. Він п’є й нехтує сім’єю. Схоже на чоловіка, еге? Навіть не знаю, як пані Проктор могла б пристойно вдягати своїх дітей, якби сусіди їй не допомагали.

Як Енн пізніше дізналася, пані Корнелія була єдиною сусідкою, яка завдавала собі клопоту дбати про пристойність молодих Прокторів.

– Коли я почула про восьму дитину, то вирішила щось для неї пошити, – продовжила пані Корнелія. – Це вже остання одежина, і я хочу закінчити її сьогодні.

– Дуже гарно, – сказала Енн. – Я принесу своє шиття, за компанію. Ви прекрасна швачка, пані Браянт.

– Так, я найкраща швачка в цих краях, – сказала пані Корнелія, ніби констатувала факт. – Мушу бути! Боже, я нашила більше, ніж якби мала сотню власних дітей, тут вже мені повірте! Я, мабуть, божевільна, що вишиваю сорочку для восьмої дитини. Але, Боже, пані Блайт, дорогенька, вона ж не винна, що восьма, і я дуже хочу, щоб в неї було хоч щось гарне, так, ніби вона БАЖАНА. Ніхто не хоче бідолашного малятка – тому я так заметушилася, щоб хоч якось це компенсувати.

– Будь-яка дитина могла б пишатися такою сорочкою, – сказала Енн, тепер зі ще сильнішим відчуттям, що пані Корнелія їй сподобається.

– Ви, напевно, думали, що я до вас вже й не зайду, – припустила пані Корнелія. – Але це місяць жнив, знаєте, і я була зайнята – і навколо багато робочих рук, які більше їдять, ніж працюють, як і всі чоловіки. Я б прийшла вчора, але ходила на похорон пані Родерік Макалістер. Спочатку я думала, що в мене так сильно болить голова, що мені там буде геть невесело. Але їй було сто років, і я завжди обіцяла собі, що піду до неї на похорон.

– І як все пройшло? – спитала Енн, яка зауважила, що двері кабінету були прочинені.

– Що пройшло? А, похорон був розкішний. Вона мала багато рідні. У процесії було понад сто двадцять екіпажів. Сталося також дещо смішне. Я думала, що помру, коли почула, як старий Джо Бредшо, невіруючий – в церкві його не побачиш – завзято виспівує «У захисті Ісусових обіймів». Він пишається своїм співом – тому похоронів ніколи не пропускає. Бідна пані Бредшо була не в настрої до співу – геть спрацьована. Старий Джо вряди-годи купує їй якийсь подарунок і приносить новий інструмент до городу. Типовий чоловік. Але чого чекати від чоловіка, який ніколи не ходить до церкви, навіть до методистів? Я була дуже рада, коли побачила вас з молодим доктором в пресвітеріанській церкві вашої першої тут неділі. Для мене лікар не лікар, якщо він не пресвітеріанин.

– Ввечері минулої неділі ми були в методистській церкві, – хитро додала Енн.

– О, доктору Блайту, напевно, треба час від часу з’являтися і в методистів, там теж є його пацієнти.

– Мені дуже сподобалася проповідь, – прямо заявила Енн. – І, як на мене, молитва їхнього священника була гарніша зі всіх, що я колись чула.

– О, я не сумніваюся, що він вміє молитися. Ніхто не молився так гарно, як старий Саймон Бентлі, який був вічно п’яний, і чим більше він пив, тим гарніше молився.

– Методистський священник дуже добре виглядає, – сказала Енн заради відчинених дверей кабінету.

– Так, справжній красень, – погодилася пані Корнелія. – І ДУЖЕ жіночний. І думає, що кожна дівчина, яка на нього подивиться, в нього закохується – ніби методист це якийсь подарунок долі! Якщо ви з доктором послухаєтеся МОЄЇ поради, то не будете зв’язуватися з методистами. Мій девіз – якщо ти пресвітеріанин – будь пресвітеріанином!

– Ви не думаєте, що методисти так само йдуть на небо, як і пресвітеріани? – стримуючи усмішку, спитала Енн.

– Це вирішувати не нам. Це в руках вищих за наші, – серйозно сказала пані Корнелія. – Але на землі я з ним зв’язуватися не збираюся, що б там не чекало нас на небесах. ЦЕЙ священник методистів неодружений. Попередній був жонатий, і його жінка була найдурнішим, найфривольнішим створінням, яке я коли-небудь бачила. Якось я сказала її чоловіку, що йому слід було зачекати, поки вона виросте, перші ніж з нею одружуватися. Він сказав, що хотів сам її виховати. Типовий чоловік.