Юрій Єрмолаєв - Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).

Коли ми повернулися до інтернату, годинник показував уже за десять хвилин четверту.

— Ну, швидше! — сказав я.— Берися за свою англійську!

Але Кійліке похитав головою й суворо запитав, чи не забув я, про що ми поклялися на зборі загону.

Тоді і я згадав, як перед закінченням збору ми вишикувалися, і Куллеркупп запитала: «Ви готові точно дотримувати свого розпорядку?» І ми відповіли: «Завжди готові!» То, звичайно, Кійліке вже не може займатися англійською, оскільки час, відведений на англійську, вже минув. І я теж не маю права, бо від четвертої до п'ятої у мене, так само, як і в Кійліке, за розпорядком дня — гра з м'ячем і таке інше. Це — щоб ми не змарніли від наук.

Кажуть, людину видно по словах, як бика по рогах, і цього разу ми таки дотримали слова. А коли настала п'ята година, і ми зібралися виконувати наступний пункт нашого розпорядку, нас знову спіткала невдача. На сходах нам зустрілася завідуюча нашим інтернатом. Ось що вона сказала:

— Сіхвка, Кійліке! Там, у дворі, впали дрова — ті, що для сауни. Підіть та поскладайте їх гарненько.

Так і не вдалося нам виконати свою клятву з п'ятої до шостої. Бо як ми не запевняли завідуючу, що суспільно корисна праця у нас запланована на потім, вона й слухати не хотіла. І ми складали дрова увесь той час, який призначався для підготовки домашнього завдання з геометрії.

Оце я чесно описав, як сталося, що Кійліке схопив двійку з англійської, а я з геометрії. Слово піонера тверде, і ми дотримували своєї клятви як могли. «Хто правду мовить, того чорт не зловить»,— кажуть люди. Але вчитель англійської зловив, і вчитель геометрії теж, бо вони не захотіли слухати про те, що ми не винні.

Коли б голова ради загону не взяла з нас клятви суворо дотримувати розпорядку дня, ми могли б вивчити геометрію й англійську перед тим, як лягти спати. Але цей час ми мусили використати для прогулянки.

Є така приказка: «Людина вчиться, поки живе». Це правильно. Тепер я знатиму, що саме лише дотримання розпорядку дня ще не гарантує доброї успішності.

Щоб зізнатися в усьому чесно і щиро, я мушу почати з фільму про Фантомаса, на який ми ходили по кілька разів: я двічі, Кійліке й Топп теж по двічі, а Каур — тричі.

«Мистецтво схиляє до роздумів»,— каже наша вчителька малювання, і вона має рацію. Якось увечері, коли ми всі повернулися до інтернату, Кійліке порушив питання: чи хотіли б ми володіти такою здатністю змінювати своє обличчя, як то при бажанні міг робити Фантомас?

«Я хотів би,» — сказав Топп. І додав, що в такому разі він набирав би на уроках подоби Тимохвкіна, бо в того завжди все виконано, все вивчено, і вчителі його не турбують.

«І я хотів би»,— мовив Каур і додав, що він зробив би собі обличчя директора школи.

А я нічого не сказав, бо усе це — нездійсненні мрії. Кійліке погодився зі мною:

— Сучасна техніка, звичайно, ще не дозволяє міняти обличчя, як шкарпетки. Але дещо з цього фільму можна запровадити вже зараз.

І пояснив, що він має на увазі той епізод фільму, де французький поліцейський ліг спати, а вночі його ліжко почало рухатися.

Нам стало цікаво, і коли п'ятий хлопець із нашої кімнати — Трауберг, котрий не чув цієї розмови, бо саме ходив умиватися,— коли він заснув, ми повставали і вчотирьох полізли під його ліжко.

— Раз, два, нумо! — прошепотів Кійліке, і ми перетягли ліжко до грубки.

— Раз, два, нумо! — скомандував Кійліке знову, і ми повернули ліжко на старе місце.

Трауберг спокійнісінько спав собі, й нам стало зрозуміло, що прямолінійний рух ліжка йому не вадить. І, ясна річ, ми зацікавилися: а що коли рух буде криволінійним? А надто, коли ліжко двигтітиме? Та щойно ми узялися перевірити це шляхом експерименту, Кійліке зненацька заволав з-під ліжка не своїм голосом: виявляється, йому в бік увіп'явся гострий кінець пружини, що стирчала з ліжка.

Ми були дуже сердиті на Кійліке, бо Трауберг прокинувся і все зрозумів. Словом, зірвався наш план з'ясувати, як реагує сучасна людина на дії потойбічних сил, інакше кажучи, на витівки привидів.

Я сказав:

— Під час війни люди терпіли хтозна-які тортури. А ти, Кійліке, через якусь дрібницю здіймаєш такий крик! А ми ж так гарно усе придумали!..

На це Кійліке відповів: