Якщо ми підсвідомо хотіли цим справити враження на фотографа, то треба сказати, що своєї мети ми досягай на всі сто. Герберт двічі поворушив губами, аж поки спромігся на голос:
— Повний абзац! — сказав він.— Я випадаю в осад!
Такої дивної манери розмовляти він навчився од свого брата, який навчався в ПТУ в місті Тарту.
Герберт підійшов, помацав наші стрічки й здивувався:
— А чому я про це нічого не знав?
Ми чомусь і не подумали одразу розповісти йому про все.
— Відірвалися від мас, товаришу Зіммерманн,— дорікнув йому Еймар.
— Ай-яй-яй!
— Нічого довкола себе не помічаєте, шановний! — прогув Туртс з висоти свого зросту.
Навіть тихий Мюргел щось промекав на адресу Зіммерманна — ось до чого може довести нашого брата самовдоволеність!
— Оце тобі на! — відказав фотограф і знову повідомив, що він випадає в осад.
Фотографувалися в саду серед яблунь. Усі ми стояли на лижах з палицями в руках, на обличчях — піонерське завзяття. Розшукати оратора Кусті не було ніякої можливості: шостий клас приймав гостей — молодіжну бригаду льонофабрики, то він позичив нашу знаменитість на цей захід.
Отож ми вирішили зробити фото без знака оклику. А потім Еймар сказав, що роль Кусті може добре виконати сам Герберт, оскільки фотоапарат має автоматичний затвор. Головне — одвертати обличчя у той момент, коли затвор клацає. Тоді ніхто не добере, що на знімку не Кусті, а Герберт.
Так ми й зробили. І позаяк ми вже були на лижах, то пішли кататися з гори. Червоні нагрудні стрічки лишилися в Еймара. Не знадобилися вони й наступного дня. Колгосп виділив школі коней, і після уроків ми їздили ними по торф. Потім настав день, коли в клубі йшов новий пригодницький фільм, і ми не могли думати ні про що, крім фільму. А ще наступного дня ми якось дали Кріймв'яртові умовити себе піти на озеро, щоб грати в хокей.
Якщо відверто, за цими клопотами ми геть забули про свою агітбригаду. Та незабаром нам про це нагадали. Та ще й як!
Ми з Еймаром мали за звичай щоранку по дорозі до школи заходити на пошту. Ми не передплатили газет додому, хоч і отримали на це гроші. Але додому газети приходили аж на обід. А на пошті можна було купити їх ще до дев'ятої години.
Вранці у п'ятницю ми, як водиться, увійшли до відділення зв'язку й наблизилися до облавка з пресою. Тут наші очі трохи не вилізли з орбіт. З першої сторінки свіжої районної газети на нас дивилися шестеро юних лижників. Це було не що інше, як наша агітбригада, бо на грудях у лижників чітко читалися слова: «12 лютого всі на вибори Верховної Ради Естонської РСР!»
— Чорт забирай! — не стримався Еймар. Лаявся він дуже рідко.
Над знімком було написано великими літерами: «Зробіть, як ми!»
Внизу можна було прочитати, що старші піонери Тарістеської восьмирічної школи вирішили, що справа їхньої честі — допомогти передвиборній агітроботі. Нещодавно тут створили агітбригаду, яка вирушатиме у свої рейди на лижах. Таким чином для юних агітаторів стануть досяжними засніжені лісові хутори. У кінці статті було сказано, що на сьогодні юні агітатори вже виступили перед чотирмастами виборцями.
Ми перезирнулися, потім знову втупили очі в газету. Справді, так і написано.
— Пропали літа молодії! — сказав Еймар.— Хіба ми не знали, що Зіммерманів синок — бандит пера?!
Ми справді якось забули про головне хобі Герберта, і це було з нашого боку непростимою дурістю.
Середульший син Зіммерманів був кореспондентом одночасно п'яти газет. Герберт писав не так, як, наприклад, Марта Йиесаар з нашого загону, котра повідомляла редакцію «Сяде» про важливі події у класі, причому до тонкощів описувала свої особисті почуття. Герберт робив свою справу діловито-офіційно. Чорновики він писав іноді просто на уроці, а потім передруковував на машинці у фотоательє.
Він посилав замітки про те, що на гастролі в Тарісте приїздив театр «Угала» з міста Вільянді, що на будівництві ткацького цеху фабрики закінчили мулярні роботи, що колгосп «Койт» отримав картоплезбиральні комбайни нової системи і що у Меері Силки з сусіднього радгоспу народилися трійнята. Звідки він брав інформацію — це була його таємниця. Іноді такі повідомлення вміщували під рубрикою «Короткі вісті» або «Кореспонденти повідомляють». Тоді Герберт вирізав свою замітку й наклеював її в альбом. Траплялося також, що якесь його повідомлення з'являлося на сторінках одразу кількох газет. Після цього наш приятель отримував з редакцій листи, у яких ішлося про те, що тов. Зіммерманн порушив журналістську етику і віднині його відлучають від сім'ї робкорів газети. Тоді Герберт витримував паузу в кілька місяців, а потім діяв за принципом: «Хто старе пом'яне, той лиха не мине», і почав свою кар'єру знову. Але тепер наш приятель таки впоров дурницю.
Читать дальше