Через п'ять хвилин робота кипіла. В сараї ми знайшли велику пилку, і вона аж вищала в руках Туртса та Еймара. Ми з Мюргелом рубали дрова. Таммекянд лагодив клямку. Тільки оратор не знайшов собі ніякого діла і тинявся від одного до іншого.
Коли дрова були вже напиляні й нарубані, ми стали в ряд від сараю через двір. Зробили ланцюжок — для економії часу.
— Дванадцятого лютого! — казав Туртс і кидав поліно Еймарові.
— Усі! — казав Еймар і передавав поліно далі.
— На вибори! — це Мюргел.
— Верховної Ради! — це я.
— Естонської РСР! — це Таммекянд.
Останньою ланкою в ланцюжку був оратор зі знаком оклику. Тут він уже не мовчав:
— Бем-з! — вигукував він, і поліно гупало об стіну будинку.
Кадрі Тоомассон стояла, склавши руки на животі. Час від часу вона казала:
— Досить, синочки. Уж в цьому домі пам'ятатимуть про день виборів, хоч і так не забули б. От спасибі, дай вам бог здоров'я!
Так і закінчився цей перший день агітації.
Наступного дня прийшов до нашого класу Кріймв'ярт. Він аж мінився з цікавості.
— Туртс і вся компанія — до директора!
Ми увійшли до кабінету в тому ж порядку, в якому звикли діяти: Туртс в авангарді, оратор Кусті — у хвості. На директоровому столі лежала вчорашня газета.
— Ну, чотирисотники! Що скажете? Чи, може, в газеті все правильно?
Ми опустили очі.
— О-так-такІ! — похитав головою директор.— Оце халепа! Ви знаєте, як це називається? Окозамилювання.
Він підвівся з-за столу, пройшовся по кабінету й зупинився перед Туртсом.
— Ось тепер у мене одне запитання. Всього лише одне: хто тут винен? Що на де відповість наш довготелесий парубок?
— Зіммерманн,— відповів довготелесий.— Отой Герберт. Він просто не зрозумів жарту.
Директор підступив до Еймара:
— А ще хто?
— Редакція газети,— відказав керівник агітбригади.— Чом вона не перевіряє даних?
— А ще?
На наше щастя, тепер директор зупинився перед Мюргелом, і той — бувають же чудеса на світі! — тихий Мюргел, котрий завжди жує кожне слово, виповів усе те, чого від нас чекав директор:
— Найбільше винні ми самі. Хотіли розіграти Герберта. Але вчора ми вже ходили в агітрейд. І сьогодні підемо, і завтра. Якщо так буде цілий місяць, то десь до чотирьохсот виборців і буде.
Продовжували цю розмову ми вже сидячи на дивані.
Оце те, що я хотів розповісти про агітбригаду на лижах. Ми вже не женемося за цифрою 400, але два-три походи щотижня все ж робимо. Як водиться — у віддалені лісові хутірці, куди ні автобуси, ні машини не їздять. І дуже часто нам кажуть так, як сказала Кадрі Тоомассон: «У цьому домі й без того не забули б про день виборів, але тепер він ще ліпше запам'ятається».
Те, що ми робимо, вже давно не секрет ні для кого в школі. І коли одного разу на засіданні ради дружини пішла про це мова, хтось сказав: «З якого це дива дроворубів і помагальщиків ми вважаємо агітаторами?» У нас від того на якийсь час зіпсувався настрій, але тоді наш класний керівник К'ясперс сказав:
— Не журіться, хлопці! Якщо саме ви не є справжніми агітаторами, то я й не знаю, хто ж тоді агітатор!
Так що ми цього діла не полишаємо. Тільки Кусті не ходить більше з нами, він вирішив, що його здібностям ми не знайшли належного застосування.
Через це ми обходимося без знака оклику.
Юхан Салу і Пауль Таммекянд вчаться грати на духових інструментах. Юхан — на кларнеті, а Пауль — на трубі, його інструмент гарний, блискучий, з довгою шиєю і гучним голосом — іще гучнішим, ніж пожежна сирена.
Репетиції в них — щоранку і щовечора. Через це Тихому Мюргелові просто життя не стало. Таммекяндова труба — то ще нічого, можна вуха ватою позатикати, а от кларнет... Коли Юхан бере на ньому високі ноти, вата не помагає. Як на те, Юхан налягає саме на ці, високі, ноти. Бо такий уже дивний інструмент оцей кларнет: низькі ноти виходять ніби самі собою, тільки з високими треба повправлятися.
З труби Пауля Таммекянда саме собою нічого не виходить. Туди треба сурмити що є духу, інакше й не писне.
Отже, двічі на день Юхан Салу і Пауль Таммекянд проводять репетиції. Незабаром у школі відбудеться огляд художньої самодіяльності. А Великий Вольперт жадає отримати там почесну грамоту.
Великий Вольперт — керівник оркестру восьмикласників. Звичайно, він не такий керівник, який стоїть перед оркестром і махає диригентською паличкою. Диригентів у такому малому оркестрі й бути не може. Великий Вольперт і сам грає. Він уміє грати на різних інструментах: на скрипці, акордеоні, ще й на гітарі... А в своєму оркестрі він сидить за фортепіано.
Читать дальше