Юрій Єрмолаєв - Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).

Справжнє діло — це підготовка радіопередачі. Таммекянд, оцей хвалько, гостював на святі у Талліні у свого дядька, який працює на радіо. І після того скрізь почав патякати, що підготувати радіопередачу — це йому, як насіння полускати. Він казав, що коли під час передачі ненароком чхнеш або кахикнеш — це пусте. Усе чхання, кахикання чи, скажімо, заїкання можна вирізати, бо кожне речення, що йде в ефір, записують на стрічку. А таких репортерів, щоб не кахикали і не чхали, й на світі не буває. Він на власні очі бачив, як працівники радіостудії вирізали зі стрічок усі оті «кахи» та «е-е-е». Ножиці аж скрекотіли — так багато доводилося різати.

Щодня Таммекянд наводив нові подробиці з роботи радіо. Аж поки його класний керівник Кясперс одного разу зазначив: як добре, мовляв, коли поруч є спеціаліст! Їхній клас отримав завдання обговорити на батьківських зборах, як іде будівництво нового корпусу інтернату. Отже, Таммекянд має узяти шкільний магнітофон і зробити звідти, з будівництва, репортаж. Тоді під час зборів його прокрутять через радіовузол на всі класні кімнати. Таммекяндові сказали узяти з собою також одного помічника, от він і взяв Юхана.

І тепер Юхан наставляє долоні рупором і мовить уже досить грубим голосом:

«Я і є бригадир теслярів Пааберітс».

Таммекянд, похваляючися своїми знаннями, добряче прибріхував. Юхан збагнув це, коли вони сходили на будову. Таммекянд зовсім не знав, що під час сильного вітру мікрофон задуває, і на стрічці виходить шум. Це виявилося аж тоді, коли вони прослухали записану на вітрі розмову з будівельниками.

Через шумові перешкоди репортаж довелося переробляти. Вдруге вийшло краще: тоді вітру не було. Таммекянд знову запитував, як ідуть справи на будові, чи вистачає матеріалів і таке інше. Звичайно, він іноді кахикав. Бригадир теслярів Пааберітс відповідав, що справи ідуть добре, сказав також про недоліки постачання.

Коли Таммекянд узявся вирізати з магнітної стрічки те кахикання, Салу Юхан побачив, що його друг ще більший брехунець, ніж він думав. Разом з кахиканням ножиці відтинали хвіст попереднього слова і початок наступного. Наприклад, від фрази «бригадир, кхм, теслярів Пааберітс» лишилося: «бри... слярів Пааберітс».

Коли Таммекянд клацнув ножицями востаннє, обом творцям передачі стало зрозуміло, що доведеться йти до бригадира теслярів знову, вже втретє. Вони б так і зробили, якби Пааберітс не поїхав на нараду передовиків до Талліна. А він поїхав, пообіцявши, що обов'язково повернеться в неділю, до батьківських зборів.

І Таммекянд придумав єдино можливий спосіб гідно вийти з цієї халепи. Салу Юхан зіграє роль бригадира, і вони зроблять новий репортаж. Ніхто нічого не помітить, адже усі звикли до того, що телефон і радіо трохи змінюють людський голос. Якщо Юхан постарається говорити басом, Пааберітс перший вважатиме, що то його власний голос. Головне, щоб Юхан повторив точно ті самі слова. Адже свої слова пам'ятає кожен.

Зараз Таммекянд і Салу Юхан проводять у сараї вже сьому репетицію. І хоч Таммекянд сам винен, що так сталося, він дорікає не собі, а Юханові. Кахикати вже не можна, обмовитися взагалі не смій, бо з однієї стрічки лишилися самі обрізки. Класний керівник дав Таммекяндові дві стрічки, другу тепер слід берегти, як зіницю ока.

Шість разів хлопці записували свій репортаж на стрічку і потім слухали. Усе на одну й ту ж саму стрічку, бо магнітофон, записуючи щось нове, стирає те, що було на стрічці раніше. Стрічка — наче класна дошка: записуй і стирай. Юхан подумав навіть, що краща, ніж дошка: руки крейдою не вимащуються.

Юхан знає тепер усі висловлювання бригадира Пааберітса напам'ять. Розбуди його серед ночі — скаже. Може навіть басом. Коли долоні рупором складе.

Але часом віра Юхана в успіх цієї затії зникає, і Юхан сумно поглядає в бік будинку. Може, когось і вдасться ввести в оману, але самого бригадира...

А Таммекянд подібні думки відкидає, як кажуть, з порога. Він каже, що Пааберітс гірше од усіх знає, який у нього голос. Людина, мовляв, ніколи не чує свого справжнього голосу, бо власний голос кожен сприймає не через вуха, а напряму — через якийсь прохід у голові. А вухами чують лише тоді, коли це йде з магнітофона, а бригадир такої нагоди ще не мав.

Таммекянд вміє так добре переконувати, що скоро від сумнівів Юхана не лишається й сліду. Звичайно, вони не збираються нікого обдурювати. Слова бригадира точно ті самі, які він сказав на будові. Де ж тут обман?