Меґ Кебот - Щоденники принцеси

Англійська:??? Запитати в Шаміки.

Світ. цивіліз.:??? Запитати в Лілі. Ой, забула, в Лілі не можна питати. Вона зі мною не розмовляє.

Т і О: нічого

Французька:???

Біологія:???

Боже, лише через те, що я подобаюся якомусь хлопцеві, я геть втратила голову. Я сама собі огидна.

Grandmère каже:

— Звісно, ти подобаєшся цьому хлопцеві. А чому б і ні? Ти тепер така гарненька завдяки Паоло та моєму піклуванню.

Ну, дякую, Grandmère. Хіба не може бути, щоб я сподобалася хлопцеві через те, хто я, а не тому, що я раптом стала принцесою із зачіскою за 200 доларів.

Здається, я трохи її ненавиджу.

Чесно. Я знаю, що погано ненавидіти людей, але я справді трохи ненавиджу свою бабусю. Принаймні дуже її не люблю. Окрім того, що вона марнославна з голови до п’ят і думає лише про себе, вона також лиха до людей.

От, наприклад, сьогодні.

На уроці принцеси Grandmère вирішила вивести мене на обід кудись із готелю, щоб навчити спілкуватися з пресою. Тільки коли ми вийшли на вулицю, там було не так уже й багато журналістів, лише якийсь молоденький репортерчик із журналу «Тайгер Біт». Гадаю, всі інші репортери пішли додому попоїсти. (До того ж репортерам не дуже прикольно стежити за тобою, коли ти до цього готова. Вони налітають зненацька, коли ти найменше цього очікуєш. Тільки тоді вони отримують справжній кайф, ну, принаймні так мені здається).

Хай там як, але я була рада, що їх немає, бо кому потрібні репортери, які кричать тобі на вухо запитання і засліплюють тебе спалахами фотокамер? Повірте, в мене перед очима досі стоять червоні плями від тих спалахів.

Але потім Ганс підігнав машину, я сіла, і Grandmère сказала:

— Зачекай хвилинку.

І пішла назад до готелю. Я подумала, може, вона забула свою діадему абощо, але за хвилину вона повернулася така сама, без змін.

А от коли ми під’їхали до ресторану «Чотири сезони», біля нього була сила-силенна репортерів! Спочатку я подумала, що всередині якась знаменитість, Шакіл О’Ніл чи Мадонна, але всі вони почали фотографувати мене і кричати: «Принцесо Амеліє, от вас виховувала матір-одиначка. Скажіть, що ви відчули, коли дізналися, що в колишнього хлопця вашої матері є триста мільйонів доларів?» та «Принцесо, кросівки якої фірми ви носите?»

І тут я повністю забула про свій страх перед конфліктами. Я була страшенно люта. Я повернулася в машині до Grandmère і сказала:

— Як вони дізналися, що ми сюди приїдемо?

У відповідь Grandmère лише почала порпатися у сумочці й шукати сигарети.

— Куди я поділа свою запальничку? — запитала вона.

— Ти зателефонувала їм, правда? — я була така розлючена, що аж в очах потемніло. — Це ти зателефонувала їм і сказала, що ми сюди приїдемо.

— Та не сміши, — сказала Grandmère, — у мене не вистачило б часу обдзвонити їх усіх.

— А всіх і не треба було. Варто було зателефонувати лише комусь одному, щоб решта поїхали слідом за ним. Навіщо , Grandmère?

Grandmère закурила сигарету. Ненавиджу, коли вона курить у машині.

— Це невід’ємна частина життя королівської особи, Амеліє, — мовила вона в перерві між затяжками. — Тобі треба навчитися спілкуватися з пресою. Чого ти так переймаєшся?

— Це ти розповіла все Керол Фернандес, — сказала я дуже спокійно.

— Звісно, я, — відповіла бабуся, знизуючи плечима, так ніби це якась дрібниця.

— Бабусю, — закричала я, — як ти могла?

Вона була приголомшена і сказала:

— Не називай мене «бабуся».

— Серйозно, — кричала я. — Тато вважає, що це зробив містер Джаніні! Вони з мамою дуже сильно через це посварилися. Вона говорила, що ти все розповіла, але він їй не вірив!

Grandmère видихнула сигаретний дим через ніздрі.

— Філіпе, — мовила вона, — завжди був надзвичайно наївний.

— Ну що ж, — сказала я. — Тоді я все йому розповім, усю правду.

Grandmère лише відмахнулася, мовляв: «Будь ласка».

— Серйозно, — кажу. — Я йому розповім. Він дуже на тебе розлютиться, Grandmère.

— Не розлютиться. Тобі потрібно попрактикуватися, люба. Та стаття у «Пост» — лише початок. Незабаром ти будеш на обкладинці «Воґ», а потім…

— Grandmère! — заволала я. — Я НЕ ХОЧУ БУТИ НА ОБКЛАДИНЦІ «ВОГ»! ТИ ЩО, ДОСІ НЕ ЗРОЗУМІЛА? ВСЕ, ЧОГО Я ХОЧУ, — ЦЕ СКЛАСТИ ІСПИТИ Й ПЕРЕЙТИ ДО ДЕСЯТОГО КЛАСУ!

Grandmère була трохи ошелешена.

— Ну, добре, люба, добре. Тільки не треба кричати .

Не знаю, чи дійшло до неї все, що я тоді наговорила, але після вечері я помітила, що всі репортери розійшлися. Здається, вона мене таки почула.

Коли я прийшла додому, там ЗНОВУ був містер Джаніні. Я пішла до себе в кімнату і подзвонила татові. Я сказала: