Меґ Кебот - Щоденники принцеси

— Їй обов’язково треба там бути, — сказала Лана, наштрикуючи на виделку помідор. — Правда, Джоше?

Джош зачерпував соус чілі чіпсами «Дорітос» замість ложки.

— Однозначно — сказав він з повним ротом.

— Там буде кльово, — щебетала Лана. — У Джоша такий класний дім. У ньому шість спалень. На Парк-авеню. А в спальні батьків є навіть джакузі. Правда, в тебе є джакузі, Джоше?

— Ага, у нас… — почав був Джош.

Але Пірс, один з його почту, гребець на зріст шість футів два дюйми, перебив:

— Ріхтере, а пам’ятаєш, як було минулого разу після танців? Коли Бонем-Аллен вирубалася прямо у джакузі твоєї мами? Ото фініш!

Лана хихикнула:

— О Боже! Та вона видудлила цілу пляшку ірландського лікеру «Беліс», пам’ятаєш, Джоше? Вона сама випила всю пляшку — от свинюка! — а потім як почала ригати.

— Жах як блювала, — погодився Пірс.

— їй промили шлунок, — сказала Лана нам з Тіною. — Санітари сказали, що, якби Джош подзвонив трохи пізніше, вона б померла.

Ми всі подивилися на Джоша. А він аж ніби засоромився:

— Це було зовсім не кльово .

Лана перестала хихикати. Тепер, коли Джош сказав, що це не кльово, вона навіть споважніла і мовила:

— Авжеж, ні.

Я не знала, що з приводу всього цього відповісти, тому сказала:

— Це ж треба.

— Так що? — сказала Лана. Вона з’їла листочок салату і полоскала рота водою. — Ти йдеш чи ні?

— Вибач, — відповіла я, — але я не можу.

Численні Ланині подружки, які весь цей час базікали одна з одною, припинили теревенити і подивилися на мене. Однак Джошеві друзі продовжували їсти.

— Не можеш? — спитала Лана, роблячи здивоване обличчя.

— Так, — відповіла я, — не можу.

— Як це не можеш?

Мені захотілося збрехати. Я могла сказати: «Лано, я не можу піти, бо в мене запланована вечеря з прем’єр-міністром Ісландії». Або ж: «Я не можу піти, бо маю їхати охрещувати круїзний корабель». Можна було б вигадати будь-яку відмазку. Але єдиний раз, єдиний лише раз у своєму ідіотському житті я вирішила сказати правду:

— Я не можу піти, — мовила я, — бо мама не пустить мене на таку вечірку.

О Боже! Навіщо я це сказала? Навіщо, навіщо, навіщо? Треба було збрехати. Звісно, треба було збрехати. Це ж треба таке ляпнути. За кого мене тепер вважатимуть? Я повна дурепа. Навіть гірше, ніж дурепа. Придуркувата. Першокласна ідіотка.

Не знаю, який чорт мене спонукав сказати правду. До того ж я сказала не всю правду. Тобто це була правда, але вона не була дійсною причиною, чому я відмовилася піти на вечірку. Ну, і так зрозуміло, що мама ніколи в житті не пустила б мене додому до хлопця, коли його батьків немає в місті. Навіть із охоронцем. Але справжня причина, звичайно, така, що я б не знала, як поводитися на цій вечірці. Я чула про них. На таких вечірках парочки розбрідаються по кімнатах і займаються там різними неподобствами. В основному всі цілуються по-французьки. А може, навіть більше, ніж цілуються по-французьки. Може, там лапають вище пояса. А може, й нижче пояса. Я точно не знаю, тому що ніхто з моїх знайомих ніколи не був на таких вечірках. Вони не настільки популярні, аби їх туди запрошували.

Плюс до того, всі п’ють. Але я не п’ю, і мені нема з ким займатися неподобствами. Тож навіщо мені туди йти?

Лана глянула на мене, а потім — на своїх подружок, і вони почали реготати. Голосно. ДУЖЕ голосно.

Гадаю, я не можу її звинувачувати.

— О Боже мій, — ледве вимовила крізь сміх Лана, — ти жартуєш?

І тепер я зрозуміла, що в Лани з’явилася нова тема, якою вона могла мене діставати. Мені не так було шкода себе, як Тіну Хакім Баба, котрій увесь цей час вдавалося не привертати до себе уваги. І ось раптом через мене вона опинилася у самій гущині популярних дівчат-акул.

— О Боже, — сказала Лана, — ти мене розігруєш?

— Взагалі-то ні, — відповіла я.

— Не треба говорити їй правду , — злісно сказала Лана.

Я не могла збагнути, про що це вона.

— Твоїй мамі. Ніхто не говорить правди мамі. Ти просто кажеш, що залишишся ночувати у подружки. От і все.

Авжеж.

Вона хотіла, щоб я збрехала. Моїй мамі. Відразу видно, що Лана не знає мою маму. Ніхто не бреше моїй мамі. Просто не може. А тим паче про такі серйозні речі. Ніколи в житті.

Тому я сказала:

— Послухай, мені, звісно, приємно, що ти мене запросила і все таке, але я справді думаю, що не зможу піти. До того ж я взагалі не п’ю…

І це була ще одна моя величезна помилка.

Лана глянула на мене так, ніби я ніколи не дивилася серіал «Чудова п’ятірка». Вона сказала: