Меґ Кебот - Щоденники принцеси

Тато запитав у неї — не в Grandmère, а в мами. Він запитав у неї, чи їй не здається, що її хлопець міг розпатякати все Керол Фернандес.

Але, гадаю, тато негайно прошкодував про свої слова. Тому що мамині очі стали такими, якими вони бувають, коли вона навісніє, коли вона дуже-дуже злиться. Як тоді, коли я розповіла їй про хлопця з парку Вошингтон-сквер, який показав мені й Лілі… ну, ви знаєте що — коли ми там знімали передачу. Тоді її очі дедалі звужувалися, доки не стали зовсім як дві вузюсінькі щілинки. Потім вона одягла пальто і вибігла на вулицю, щоб знайти того ексгібіціоніста і натовкти йому пику.

Тільки цього разу, коли тато сказав таке про містера Джаніні, вона не вдягала пальта. Замість цього її очі дуже сильно звузилися, а губи вона так стиснула, що їх стало майже не видно. «Вимітайся… звідси», — сказала вона таким голосом, як полтергейст у фільмі «Жах Амітивілю».

Але тато і не думав вимітатися, хоча взагалі-то квартира належить мамі (слава Богу, Керол Фернандес не дала нашої адреси в своїй статті; і слава Богу, що мама панічно боїться, аби сенатор Джессі Хелмс не видав ЦРУ соціополітичних художників, зокрема і її, і не відібрав у них гранти Національної асоціації освіти, тому-то вона ніколи не заносила наш телефон до телефонних довідників; і репортери ще не пронюхали, де наша квартира, тому ми можемо спокійно замовляти додому китайську їжу і не боятися, що почуємо по телебаченню в новинах про те, як сильно принцеса Амелія полюбляє овочевий му шу).

Тоді тато сказав:

— Справді, Гелен. Мені здається, твоя нелюбов до моєї матері засліплює тобі очі на правду.

— На правду? — закричала мама. — Правда така, що твоя мама…

На цій ноті я вирішила, що краще піду до себе в кімнату. Там я одягла навушники, щоб не чути їхньої сварки. Цьому фокусу я навчилася у дітей із серіалів, чиї батьки розлучалися. Зараз моїм найулюбленішим диском є останній альбом Брітні Спірс, хоч він, я і сама знаю, трохи дурнуватий. Я ніколи не признаюся Лілі, але в душі я хочу бути, як Брітні Спірс. Якось мені навіть наснилося, наче я Брітні і виступаю в актовому залі школи імені Альберта Ейнштейна, на мені така рожевенька міні-сукня, і прямо перед моїм виходом на сцену Джош Ріхтер робить мені комплімент.

Про таке справді соромно розповідати. Найсмішніше те, що я не змогла б розказати цього Лілі, тому що вона почала б діставати мене своїм Фрейдом і казати, що рожева сукня — це фалічний символ, а те, що я хочу бути як Брітні, означає, що в мене низька самооцінка. В той же час я знаю, що якби розповіла про це Тіні Хакім Баба, то вона б мене зрозуміла і захотіла б знати, чи був Джош Ріхтер у шкіряних штанях.

Не пам’ятаю, говорила я про це чи ні, але з моїми новими нігтями мені тепер дуже важко писати.

Що більше я про це думаю, то більше мені цікаво, чи правда, що саме Grandmère виказала мене Керол Фернандес. Бо сьогодні, коли я прийшла на черговий урок принцеси, я плакала, a Grandmère мене навіть не пожаліла. Вона спитала:

— Через що ці сльози?

А коли я розповіла їй, у чому справа, вона лише звела свої намальовані брови (вона видирає з них усе волосся і щодня малює нові брови. Яка дурість) — і сказала:

— C’est la vie.

У перекладі з французької це означає «Таке життя».

Тільки не думаю, що в реальному житті так багато дівчат бачать свою фотку на першій сторінці «Пост». Таке буває лише тоді, якщо вони виграли в лотерею або переспали з президентом. Я ж не зробила нічого, окрім того, що просто народилася.

Я взагалі не вважаю, що життя «таке». Я думаю, життя — справжнє пекло, ось що я думаю.

Потім Grandmère почала розповідати, як вона весь день відповідає на дзвінки різних представників преси, що у мене хочуть взяти інтерв’ю такі люди, як Ліза Гіббонз та Барбара Волтерз. Вона сказала, що я маю дати прес-конференцію і що вона вже поговорила про це з потрібними людьми в «Плазі». Вони підготують спеціальну кімнату з подіумом, водою з льодом та пальмами в горщиках.

Повірити не можу! Я їй кажу:

— Grandmère! Я не хочу говорити з Барбарою Волтерз! Боже! Наче я все життя чекала, коли всі почнуть пхати свого носа в моє приватне життя!

А Grandmère так собі манірно відповідає:

— Якщо ти нічого не розповіси засобам масової інформації, вони самі почнуть збирати інформацію, щоб написати про тебе статтю. Це означатиме, що вони стирчатимуть біля твоєї школи, навідуватимуться додому до твоїх друзів, до гастроному, куди ти ходиш, і до пункту прокату, де ти береш касети з улюбленими фільмами.