Меґ Кебот - Щоденники принцеси

Я : Я? Майкл хотів…

Майкл : Лілі, та ти просто заздриш.

Лілі : Нічого я не заздрю!

Майкл : Ні, заздриш. Ти заздриш, бо вона підстриглася, не порадившись з тобою. Ти заздриш, бо, коли ти припинила з нею розмовляти, вона пішла і знайшла собі нову подругу. А ще ти заздриш, тому що весь цей час у Мії була таємниця, і вона тобі її не розповіла.

Лілі : Майкле, ЗАТКНИСЯ!

Борис (визираючи з-за дверей підсобки): Лілі, ти щось сказала?

Лілі : ЦЕ Я НЕ ТОБІ, БОРИСЕ!

Борис : Вибач (знову зачиняє двері підсобки).

Лілі (вже не на жарт розлючена): Боже, Майкле, з якого це дива ти раптом так гаряче почав захищати Мію? Тобі ніколи не спадало на думку, що корені твоїх аргументів, може, й логічних, криються не в раціональності, а в лібідо?

Майкл (чомусь червоніючи): А як щодо твого наїзду на родину Хо? Ти хочеш сказати, що твої обвинувачення мають раціональні корені? Тобі не здається, що це більше схоже прояв божевільного марнославства?

Лілі : Не переводь стрілки.

Майкл : Я не переводжу, я просто підходжу до справи емпірично.

Це ж треба таке. Майкл з Лілі такі розумні. Grandmère права: треба розширювати свій словниковий запас.

Майкл (мені): То цей чоловік (він показав на Ларса) тепер буде супроводжувати тебе всюди, куди б ти не пішла?

Я : Так.

Майкл : Правда? Всюди-всюди ?

Я : Всюди-всюди, окрім жіночого туалету. Тоді він чекає за дверима.

Майкл : А якщо тобі треба на побачення піти? Наприклад, на танці, присвячені розмаїттю культур, що на цих вихідних?

Я : Це ми ще не обговорювали, але все одно мене ніхто не запросив.

Борис (визираючи з-за дверей підсобки): Вибачте. Я випадково розлив банку з резиновим цементом, і мені стає тут важко дихати. Можна мені вже вийти?

Всі в кабінеті Т і О : НІ!!!

Місіс Гілл (заглядаючи з коридору): Що тут за галас? Ми ледь себе можемо почути в учительській. Борисе, чому ти в підсобці? Ану виходь! Решта повертайтеся до роботи!

Треба уважніше прочитати статтю в сьогоднішній «Пост». Триста мільйонів доларів?? Саме стільки за останній рік заробила Опра!

Якщо ми такі багаті, як так вийшло, що у мене в кімнаті стоїть чорно-білий телевізор?

Не забути: подивитися в словнику, що таке: емпіричний і лібідо .

Тепер не дивно, що тато був такий злий через статтю Керол Фернандес! Коли після додаткового заняття ми з Ларсом вийшли зі школи імені Альберта Ейнштейна, надворі була ціла купа репортерів. Я не жартую. Так ніби я якась вбивця, чи знаменитість, чи ще хтось.

Містер Джаніні, який вийшов разом з нами, сказав, що репортери весь день прибували і прибували. Там були мікроавтобуси від каналів «Перший Нью-Йоркський», «Фокс Ньюз», «Сі-Ен-Ен», від ток-шоу «Вечірні розваги», не пам’ятаю, на якому воно каналі. Вони розпитували в усіх дітей, які ходять до школи імені Альберта Ейншейна, чи знають вони мене (хоч колись моя непопулярність зіграла мені на руку; впевнена, що їм не вдалося знайти нікого, хто знав би мене — а тим більше тепер, коли в мене нова, вже не трикутна, зачіска). Містер Джі сказав, що директорка Гупта була змушена викликати поліцію, бо школа імені Альбетра Ейнштейна — це приватна власність, а репортери товклися там, скрізь кидали недокурки, загороджували прохід, насідали на Джо і робили інші неподобства.

Якщо подумати, те ж саме роблять всі популярні діти, коли зависають біля школи після останнього дзвоника, але в таких випадках директорка Гупта ніколи не викликає копів… хоча тут усе зрозуміло, їхні батьки ж платять за навчання.

Маю сказати, що тепер я розумію, як почувалася принцеса Діана. Коли ми з Ларсом та містером Джі вийшли зі школи, навколо нас, розмахуючи мікрофонами, скупчилися репортери і почали кричати щось типу: «Амеліє, посміхніться!» та «Амеліє, як воно — вранці прокинутися дитиною матері-одиначки, а ввечері лягти спати спадкоємицею трону з капіталом у триста мільйонів доларів?»

Я була трохи налякана. І якби я навіть хотіла відповісти на їхні запитання, то не змогла б, бо не знала, у який мікрофон говорити. До того ж мене практично засліпили всі ті спалахи фотоапаратів у мене перед обличчям.

І тут за справу взявся Ларс. Ви б це бачили. По-перше, він наказав мені нічого не говорити. Потім закрив мене рукою з одного боку, і сказав містеру Джі закрити мене з іншого. Потім, сама не знаю як, ми нахилили голови і проштовхалися крізь усі камери, мікрофони і людей. Наступне, що я змогла усвідомити, це що Ларс штовхає мене на заднє сидіння татової машини і застрибує за мною.