Franz Kafka - Щоденники 1913–1923 рр.

© Л. В. Логвиненко (правонаступниця О. Логвиненка), переклад українською, 2000

© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2020

11 лютого.Читаючи коректуру «Вироку», виписую всі зв’язки, що з’ясувалися для мене в цій історії, як я бачу їх тепер. Зробити це потрібно, адже оповідання з’явилося з мене на світ, ніби внаслідок справжніх пологів, укрите брудом і слизом, і тільки моя рука може й хоче дістатися до самої плоті.

Друг – це зв’язок між батьком і сином, він – найбільша їхня спільність. Сидячи на самоті край вікна, Ґеорґ із насолодою порпається в цьому спільному, вірить, що батько існує в ньому самому, і йому здається, що все, крім скороминущої сумної задуми, сповнене миролюбності. Та розвиток історії, одначе, показує, як батько відходить від спільності – від друга – й постає протилежністю Ґеорґа, діставши опору в інших, менших спільностях, як, наприклад, кохання, відданість матері, вірність її пам’яті, а також у клієнтурі, яку батько на самому початку усе ж таки залучив до підприємства. Ґеорґ нічого не має; наречену батько легко проганяє, адже вона живе в оповіданні лише завдяки зв’язку з другом, тобто зі спільністю, і, позаяк до весілля не дійшло, не може ввійти в коло кревних взаємин, що охоплює батька й сина. Спільне нагромаджується цілком навколо батька, Ґеорґ відчуває його тільки як щось чуже, усамостійнене, ніколи ним достатньо не захищене, віддане на поталу російським революціям, і тільки через те, що сам він не має нічого, крім оглядки на батька, на нього так глибоко впливає присуд, який стає нездоланною перепоною на його шляху до батька.

«Ґеорґ» має стільки ж літер, як і «Франц». У прізвищі «Бендеман» оце «ман» тільки підсилює «Бенде» з метою виявити всі ще невідомі можливості оповідання. Але в «Бенде» стільки ж літер, як і в «Кафка», і голосна «е» в «Бенде» стоїть на тих самих місцях, що й «а» в «Кафка».

«Фріда» [1] Німецькою це ім’я пишеться Friede . має стільки ж літер, що й «Ф.», і починається так само з «Ф»; «Бранденфельд» починається з тієї самої літери, що й «Б.», і завдяки слову «фельд» набуває певного значення. Може, навіть думка про Берлін зринула не без впливу, а вплинув, можливо, спогад про Бранденбурзьку марку.

12 лютого.Пишучи про товариша на чужині, я багато думав про Штоєра. Коли місяців через три після написання цього оповідання я випадково його зустрів, він розповів, що місяці три тому заручився.

Вчора після того, як я у Вельча прочитав уголос оповідання, старий Вельч вийшов з кімнати, а повернувшись за хвилю, похвалив оповідання, особливо яскраві образи в ньому. «Я просто-таки бачу перед собою цього батька», – промовив він, не зводячи погляду з порожнього крісла, де він сидів, коли я читав.

Сестра сказала: «Це ж наша квартира». Я здивувався, що вона не вгадала місця дії, й відповів: «Тоді батько мав би жити у вбиральні».

28 лютого.Ернст Ліман прибув у службових справах до Константинополя одного дощового осіннього ранку й за звичкою – це був уже десятий його приїзд сюди, – більше ні про що не дбаючи, вирушив загалом безлюдними вулицями до готелю, де щоразу із задоволенням зупинявся. Було досить прохолодно, вітер забивав мжичку до карети, і Ліман, лихий на погану погоду, що переслідувала його в усій цьогорічній діловій поїздці, підняв шибку й відкинувся в куток, щоб покуняти чверть години дорогою до готелю. Та, позаяк шлях пролягав саме через діловий квартал, спокою він не знайшов, вигуки вуличних торговців, гуркіт возів, а також інший гамір, безглуздість якого була очевидна й без особливого дослідження – приміром, оплески в юрбі, – потривожили його звичайно міцний сон.

У кінці поїздки його чекала прикра несподіванка. Під час останньої великої пожежі в Стамбулі, про яку Ліман, певно, читав у дорозі, готель «Кінґстон», де він любив зупинятися, майже геть згорів, але візник, який про це, звісно ж, знав, із цілковитою байдужістю виконав замовлення свого пасажира й мовчки привіз його до пожарища. Отож він спокійнісінько зліз із передка і зняв би й валізи Лімана, якби той не схопив його за плечі й не струсонув, після чого візник, щоправда, валізи облишив, але зробив це так повільно й сонно, ніби не Ліман примусив його змінити рішення, а він змінив його сам. Перший поверх готелю місцями ще зберігся, його пооббивали з усіх боків і вгорі планками і з лихом пополам пристосували для житла. Напис турецькою і французькою мовами повідомляв, що готель дуже скоро відбудують і він буде ще кращий і сучасніший. Та єдиним підтвердженням цього наміру була робота трьох поденників, які за допомогою лопат і кайл згрібали на купи збоку сміття й вантажили його на невеличкий ручний візок.