Меґ Кебот - Щоденники принцеси

А потім я відчула докори сумління. Ще тиждень тому я була однією з таких осіб. Я завжди думала, що Тіна Хакім Баба — потвора. Ось чому я не хотіла, аби хтось дізнався про те, що я принцеса. Я боялася, що до мене ставитимуться, як до Тіни Хакім Баба. Але тепер, коли я знаю Тіну, я розумію, як сильно помилялася, коли була про неї такої поганої думки.

Тому я сказала Тіні, що не хочу сидіти ні з ким, окрім неї. І що нам треба ще більше подружитися, і не тільки через очевидні речі (Вахіма і Ларса). Я сказала, що нам треба подружитися ще й тому, що всі інші в цій дурній школі ЗВИХНУТІ.

Після цього Тіна аж повеселішала і почала заливати мені про нову книжку, яку вона зараз читає. Вона називається «Кохання буває тільки раз», і в ній розповідається про дівчину, яка закохується в хлопця, а в того остання стадія раку. Я сказала Тіні, що таке, мабуть, дуже сумно читати, але вона відповіла, що вже почитала кінець і що рак у цього хлопця мине. Тому, гадаю, все буде гаразд.

Ми спорожнили наші таці, й тоді я відчула, що на мене дивиться Лілі. Її погляд був зовсім не такий, з яким люди йдуть вибачатися. Тому я не здивувалася, коли на Т і О знову помітила, що Лілі на мене дивиться. Борис намагався поговорити з нею, але вона відверто його не слухала. Врешті-решт він здався, взяв свою скрипку і потягся назад до підсобки, де йому й місце.

Тим часом ось як проходило наше заняття з братом Лілі:

Я : Привіт, Майкле. Я розв’язала всі задачі, які ти мені дав. Але я досі не розумію, чому не можна було просто подивитися у розклад руху поїздів і дізнатися, о котрій годині прибуває поїзд до Фарго, штат Північна Дакота, якщо він рухається зі швидкістю 67 миль на годину і вирушив із Солт-Лейк-Сіті о сьомій ранку.

Майкл : То ти справді принцеса Женовії? Ти взагалі збиралася комусь розповісти про цей незначний факт свого життя чи думала, що всі самі здогадаються?

Я : Я сподівалася, що ніхто не дізнається.

Майкл : Воно й видно. Хоча я не розумію. Це не так уже й погано.

Я : Ти що, жартуєш? Звичайно, погано!

Майкл : Ти читала статтю в сьогоднішній «Пост», Термополіс?

Я : Ні. І не збираюся читати цю дурню. Не знаю, за кого себе має ця Керол Фернандес, але…

І тут втрутилася Лілі. Вона не могла не вставити свої п’ять копійок.

Лілі : То ти не знаєш, що весь капітал спадкоємця престолу Женовії — тобто твого батька, — включаючи приватну власність і колекцію витворів мистецтва в палаці, оцінюється у триста мільйонів доларів?

Ага, зрозуміло. Лілі читала сьогоднішню «Пост».

Я : Ну…

Це ж треба! Триста мільйонів доларів?? А мені перепадає якихось нещасних сто баксів на день?

Лілі : Цікаво, яку частку цього капіталу майна складають прибутки з непосильної праці простих трудівників?

Майкл : Якщо зважити на той факт, що народ Женовії традиційно ніколи не сплачував ані податку на прибуток, ані податку на власність, то ніяку частку. Та що з тобою, Лілі?

Лілі : Ну, Майкле, якщо ти хочеш знайти виправдання дня монархії, то будь ласка. Але я думаю, що в той час, як світова економіка перебуває в такому важкому стані, огидно, коли в когось є капітал у триста мільйонів доларів… Особливо у того, хто палець об палець не вдарив, щоб їх заробити.

Майкл : Перепрошую, Лілі, але, наскільки я знаю, батько Лілі важко працює на благо своєї країни. Після того, як у 1939 році війська Муссоліні окупували Женовію, дідусь Мії дав обіцянку проводити політику суверенітету відповідно до політичних та економічних інтересів сусідньої Франції в обмін на її допомогу та військовий захист. Така обіцянка могла зав’язати руки будь-якому іншому політику, але тільки не батькові Мії, який зміг обійти цю домовленість. Завдяки йому країна тепер посідає перше місце в Європі за рівнем писемності населення, у Женовії найвищий рівень освіченості, найнижчий рівень дитячої смертності, інфляції та безробіття у всій Західній півкулі.

Коли він це сказав, я подивилася на Майкла отакенними очима. Оце так . Чому на уроках принцеси Grandmère не вчить мене такому ? Чому не розказує те, що є для мене справді корисним. Мені ж не лише треба знати, в який бік нахиляти супницю. Мені треба знати, як захиститися від таких запеклих антироялістів, як моя колишня найкраща подруга Лілі.

Лілі (Майклові): Заткни пельку. (Мені): Бачу, вже повним ходом поширюється популістична пропаганда про те, що ти така собі хороша дівчинка.