Меґ Кебот - Щоденники принцеси

Чому таке ніколи не трапляється зі мною ?

Сьогодні Лілі знову не подзвонила. Ларс запропонував не гаяти часу, зупиняючись щодня біля її будинку, і їхати просто до школи. Гадаю, він правий.

Коїлося щось дивне, коли ми під’їхали до школи імені Альберта Ейнштейна. Всі, хто зазвичай стирчать надворі перед уроками, курять і сидять на Джо, кам’яному леві, зібралися в групки і щось уважно роздивлялися. Гадаю, чийогось тата знову звинуватили у відмиванні грошей. Іноді батьки бувають такими егоїстами; перед тим як зробити щось незаконне, їм не завадить спинитися і подумати, як почуватимуть себе їхні діти, якщо їх, тобто батьків, посадять до в’язниці.

Якби я була Челсі Клінтон, я б змінила прізвище і перебралася до Ісландії.

Я пройшла повз них і всім виглядом давала зрозуміти, що не збираюся пліткувати з ними. Все те збіговисько витріщилося на мене. Гадаю, Майкл був правий: те, що я заліпила Лані королівським горіховим морозивом, роздзвонили по всій школі. Ось, мабуть, у чому справа, або ж моє волосся якось дивно стирчить. Але в туалеті я глянула у дзеркало — з волоссям усе було нормально.

Коли я зайшла до туалету, кілька дівчат, побачивши мене, вибігло звідти, істерично хихочучи.

Іноді мені хочеться жити на безлюдному острові. Справді. Де не було б жодної живої душі на сотні миль. Лише я, океан, острів і кокосове дерево.

Ну, ще, можливо, 37-дюймовий телек високої чіткості з супутниковою тарілкою і «Соні Плейстейшн» із грою «Бандікут» на той випадок, якщо мені стане нудно.

КІЛЬКА МАЛОВІДОМИХ ФАКТІВ

1. Найпоширеніше запитання у середній школі імені Альберта Ейнштейна: «У тебе є жуйка?»

2. Бджіл та биків приваблює червоний колір.

3. У домашній кімнаті іноді доводиться чекати півгодини, щоб учитель звернув на тебе увагу.

4. Я скучила за нашою дружбою з Лілі Московіц.

Щойно сталося дещо напрочуд дивне. До шафки підійшов Джош Ріхтер, щоб покласти туди підручник з тригонометрії. Я саме діставала зошит з алгебри, коли він запитав у мене: «Як справи?».

Богом клянуся, я не брешу.

Я була в такому шоці, що ледь не впустила рюкзак. І гадки не маю, що я йому відповіла. Думаю, сказала, що нормально. Сподіваюся, я так сказала.

З якого це дива Джор Ріхтер заговорив до мене?

Мабуть, у нього чергове синаптичне гальмування, як було тоді в «Біджелоуз».

Потім Джош зачинив шафку, подивився згори вниз мені прямо у вічі — він дуже високий — і сказав: «Побачимося».

І пішов.

Я хвилин п’ять не могла віддихатися.

У нього такі блакитні очі, що аж боляче в них дивитися.

Усе, кінець.

Я труп.

Отак.

Тепер я знаю, що всі роздивлялися надворі. Тепер я знаю, чому вони перешіптувалися і гиготіли. Я знаю, чому ті дівчата вибігли з туалету. Я знаю, чому до мене заговорив Джош Ріхтер.

Моя фотка — на першій сторінці «Пост».

Саме так. На першій сторінці газети «Нью-Йорк Пост», яку щодня читають мільйони ньюйорківців.

Тепер мені кінець. Я труп.

Узагалі-то фотка нічогенька вийшла. Мабуть, мене сфотографували у неділю ввечері, коли я виходила з готелю «Плаза» після вечері з Grandmère і татом. На фотці я виходжу з дверей-вертушки і спускаюся сходами. Ніби посміхаюся, тільки не в об’єктив. Не пам’ятаю, щоб мене фотографували, але хтось-таки сфоткав.

А над фотографією величезними літерами було надруковано «Принцеса Амелія», і потім трохи меншими — «Тепер і в Нью-Йорка є своя королівська особа».

Прекрасно. Просто чудово.

Містер Джаніні перший про це дізнався. Він сказав, що їхав на роботу в метро і побачив газету на стенді з новинами. Він подзвонив мамі. Але мама в той час, певно, приймала душ і не чула телефон. Містер Джаніні залишив повідомлення на автовідповідач. Але мама ніколи не перевіряє повідомлення вранці, тому що всі її знайомі знають, що вона не рання пташка, і ніхто ніколи не дзвонить їй до полудня. Коли містер Джаніні знову зателефонував, мама вже пішла до майстерні, але там вона ніколи не відповідає на дзвінки. Коли вона малює, то слухає Говарда Стерна на плеєрі.

Тому в містера Джі не було іншого виходу, як тільки подзвонити татові до «Плази». Можна здогадатися, скільки нервів йому це коштувало. За словами містера Джі, тато просто оскаженів від злості. Він сказав містеру Джі, що він їде до школи, а мене поки треба відправити до кабінету директорки, де я буду «в безпеці».