Меґ Кебот - Щоденники принцеси

— Ти не п’єш ?

Я глянула на неї, і все. Справа в тім, що в Міраньяку я п’ю. Ми щовечора п’ємо вино за вечерею. Так роблять у Франції. Там п’ють не заради розваги. Там п’ють, бо це частина трапези. Вино має поліпшити смак паштету з гусячої печінки. Я б не дізналася про це, бо ж я той паштет все одно не їм, але з власного досвіду можу вам сказати, що козячий сир краще їсти з вином, ніж з безалкогольними напоями.

Звісно, я ніколи б не випила цілу пляшку, навіть якби побилася об заклад. Навіть заради Джоша Ріхтера не випила б.

Тому я знизала плечима і мовила:

— Так, не п’ю. Я намагаюся шанувати власне тіло й не пхати в нього зайві токсини.

На ці мої слова Лана лише фиркнула, але Джош, який сидів навпроти неї, тобто біля мене, проковтнув шматок булки і сказав:

— Я це поважаю.

У Лани щелепа відвисла. І в мене, як не прикро визнати, теж. Джош Ріхтер поважає те, що я сказала? Він що, жартує?

Але ні, обличчя «в нього було цілком серйозне. Навіть більше, ніж серйозне. Він був такий, як тоді в «Біджелоуз», наче він міг зазирнути мені в душу своїми дивовижними блакитними очима… Наче він уже зазирнув мені в душу…

Хоча не думаю, що Лана помітила, як її хлопець зазирає мені в душу. Бо вона заявила:

— Боже мій, Джоше, ти ж п’єш більше за всіх у школі .

Джош повернув голову і поглянув на неї своїми чарівними очима. Він сказав не посміхаючись:

— Тоді, мабуть, мені слід кинути пити.

Лана почала сміятися і мовила:

— Авжеж! Хто б казав!

Джош не сміявся. Просто й далі дивився на неї.

А в мене почався мандраж. Я була рада, що Джош не дивиться так на мене, бо його блакитні очі — це щось.

Я швидко підвелася і взяла свою тацю. Тіна зробила те саме.

— Ну, — сказала я, — бувайте.

І ми пішли.

Коли ми звільняли свої таці, Тіна спитала:

— Що це було?

Я відповіла, що без поняття. Але єдине я знаю напевно: вперше у житті я рада, що я — не Лана Вайнберґер.

Після обіду, коли я пішла до своєї шафки взяти підручники з французької, Джош був там. Він притулився до зачинених дверцят своєї шафки і когось виглядав. Коли побачив мене, то випростався і сказав:

— Привіт.

А потім посміхнувся. Посміхнувся так широко, що було видно всі його білосніжні зуби. В нього абсолютно рівні білосніжні зуби. Такі рівні й такі сліпучо-білі, що я аж відвернулася.

— Привіт, — відповіла йому я.

Я була збентежена, бо ж кілька хвилин тому стала свідком їхньої з ЛаНою сварки. Я подумала, що він чекає на неї і що вони помиряться і, мабуть, цілуватимуться по-французьки по всій школі. Тому я вирішила якомога швидше забрати свої манатки і зробити звідти ноги, щоб цього не бачити.

Але Джош заговорив до мене. Він сказав:

— Я дійсно згоден із тим, що ти оце сказала в їдальні. Ну, про те, що треба шанувати своє тіло і все таке. Я гадаю, що це справді, ну, знаєш, здоровий підхід.

Я відчула, що моє обличчя стає червоним, як помідор. Я вся спаленіла й зосередилася, щоб нічого не впустити, коли перекладала книжки у шафці. Погано, що в мене тепер таке коротке волосся. Раніше я могла б схилити голову і приховати, що я червона як рак.

— Ага, — сказала я з розумним виглядом.

— То що, — спитав Джош, — ти йдеш з кимось на танці чи ні?

Я впустила підручник з алгебри. Він пролетів через весь коридор, і я підійшла й нахилилася, щоб підняти його.

— Ну… — пробурмотіла я, думаючи, що ж відповісти.

Я стояла навколішках, піднімала з підлоги всі мої старі аркушики з прикладами, які повкладали з підручника, коли побачила його коліна, на яких були сірі фланелеві бандани. Потім Джошеве обличчя опинилося просто перед моїм.

— Ось, — сказав він, простягаючи мені мій улюблений олівець з пір’ячком на кінці.

— Дякую, — мовила я.

Потім я зробила помилку, подивившись у його блакитні, як небо, очі.

— Ні, — ледве вимовила я, бо його очі доводили мене до запаморочення, — ні з ким я не йду на танці.

І тут пролунав дзвоник.

Джош сказав:

— Ну, бувай.

І пішов.

А я все ще не могла оговтатися.

Джош Ріхтер заговорив до мене. Він заговорив до мене навіть двічі. Двічі .

Уперше за місяць мені все одно, що я нуль в алгебрі. Мені все одно, що мама зустрічається з моїм учителем. Мені все одно, що я спадкоємиця трону Женовії. Мені навіть все одно, що ми з моєю найкращою подругою не розмовляємо.

Гадаю, я подобаюся Джошу Ріхтеру.

ДОМАШКА

Алгебра:??? Не пам’ятаю!!!