Меґ Кебот - Щоденники принцеси

Якби мама пішла на побачення з містером Стюартом, я б утекла до Афганістану.

ТовстЛуї : Ха-ха-ха. Навіщо тобі знати, нуль я в алгебрі чи ні?

КрекКінг : Ну, тому що я вже впорався з оновленням «Крекхеду» в цьому місяці й подумав, якщо ти хочеш, то я міг би тобі допомогти на Т і О. Якщо хочеш.

Майкл Московіц пропонує мені допомогти? Неймовірно! Я ледь не впала зі стільця.

ТовстЛуї : Ух ти, було б класно! Дякую!

КрекКінг : Не варто. Бувай, Термополіс.

І від’єднався.

Це ж треба таке. Як мило. Цікаво, що на нього найшло?

Треба частіше сваритися з Лілі.

Щойно я подумала, що не так в житті все й погано, як подзвонив тато. Він сказав, що посилає Ларса за мною і він, я та Grandmère вечеряємо разом у «Плазі».

Зверніть увагу, в запрошенні про маму ані слова.

Але, гадаю, це навіть добре, бо мама все одно не хотіла нікуди їхати. І коли я сказала їй, що їду, вона насправді дуже зраділа.

— Гаразд, іди, — сказала вона, — а я залишуся вдома, замовлю тайської їжі й подивлюся новини.

Вона повернулася з Центрального парку така щаслива. Сказала, що вони з містером Джі каталися в отій роздовбаній кареті, запряженій кіньми. Я була в шоці. Ті ж кучери геть не дбають про своїх коней. В такі карети зазвичай запрягають якихось старезних шкап, які через спрагу ледве тримаються на ногах. Я на все життя зареклася кататися на тих шарабанах. Принаймні доти, доки коням не нададуть бодай якихось прав. І завжди гадала, що мама дотримується такої ж думки.

Кохання робить з людьми дивні речі.

Цього разу в «Плазі» все пройшло не так погано. Гадаю, я поступово до неї звикаю. Портьє вже мене знають — принаймні знають Ларса, — тому не влаштовують мені більше сцен. А от Grandmère з татом були не в гуморі. Не знаю чому. Гадаю, їм, на відміну від мене, не платять за те, що вони проводять час одне з одним.

Вечеря була дуже нудна. Grandmère все торочила, якою виделкою яку страву треба їсти. А страви все подавали і подавали. І більшість із них були м’ясні. Хоча ні, була одна рибна, і я її з’їла, ще я з’їла класний десерт у формі величезної фортеці з шоколаду. Grandmère намагалася втовкмачити мені, що, коли я буду представником Женовії на різних прийомах, мені доведеться їсти все, що покладуть на тарілку, інакше я ображу господарів і, цілком можливо, спричиню міжнародний скандал. Але я відповіла, що накажу своїм підлеглим завчасно попередити господарів, що я не їм м’яса і щоб мені його не подавали.

Grandmère розлютилася, як вовк. Мабуть, їй ніколи не спадало на думку, що я дивилася по телеку фільм про принцесу Діану. І дуже добре знаю, як відмовитися від якоїсь страви на прийомах, знаю, як виблювати те, що вже з’їла (тільки я цього ніколи не робитиму).

Протягом усього обіду тато ставив мені різні дивні запитання про маму. Наприклад, чи почуваюся я незручно через її стосунки з містером Джаніні, чи хочу я, щоб він поговорив про це з мамою. Певно, він хотів витягти з мене, чи серйозні між ними стосунки, — тобто між мамою і містером Джаніні.

Думаю, якщо він провів у нас ніч — стосунки серйозні.

В мами ночують лише ті чоловіки, які їй справді дуже, дуже подобаються. Але за останні роки таких чоловіків, включаючи містера Джаніні, було лише троє: Вольфганг, він виявився «голубим»; такий собі Тім, він виявився республіканцем; і от тепер мій учитель алгебри. Негусто. Виходить десь один чоловік на кожні чотири роки.

Десь так.

Звісно, я не могла розповісти татові, що в нас ночував містер Джаніні, бо з ним би стався серцевий напад. Він такий шовініст — щоліта тягає за собою дівчат до Міраньяку, а іноді нову дівчину кожні два тижні! — і очікує, щоб мама залишалася незайманою, як перший сніг.

Якби Лілі зі мною розмовляла, я впевнена, вона сказала б, що всі чоловіки лицеміри.

Десь у глибині душі мені кортить розповісти татові про містера Джі, щоб він не був такий самовдоволений. Проте, з іншого боку, не хотілося, аби Grandmère була ще більше налаштована проти мами, — Grandmère каже, що у мами «вітер у голові», — тому я просто вдала, ніби нічого не знаю.

Grandmère каже, що завтра ми попрацюємо над моєю мовою. Як на неї, моя французька жахлива, а англійська ще гірша. Вона каже: якщо ще раз почує «до лампочки», то вимиє мені рота з милом.

Розумієте, я сказала: «А мені до лампочки, Grandmère», і вона подивилася на мене так злісно, як вона вміє. Я зовсім не хотіла здатися нахабою. Я просто забула, що так не можна говорити.

За сьогодні я заробила 200 баксів для Грінпісу. Я, мабуть, увійду в історію як дівчина, що врятувала всіх китів.