Меґ Кебот - Щоденники принцеси

Я помітила, що мама поставила на стіл наші найкращі тарілки з блакитними смужками з супермаркету «Кмарт» і зелені пластмасові бокали для маргарити [14] Маргарита — різновид вина. у формі кактуса з магазину «Ікея». Вона навіть поставила посеред столу букетик штучних соняшників у жовтій вазочці. Я знаю, що вона зробила це, аби підбадьорити мене, і, напевно, раненько встала. Але замість того, щоб збадьоритися, я робилася все сумнішою.

Тому що можу побитися об заклад, що в Женовії на сніданок ви ніколи не будете пити з пластмасових бокалів для маргарити у формі кактуса.

— Міє, нам треба поговорити, — сказав тато.

Ось так і починаються найгірші моралі. Тільки цього разу перед тим, як почати, він подивився на мене так грайливо і сказав:

— Що з твоїм волоссям?

Я полапала себе за голову і запитала:

— А що?

Я думала, волосся виглядає на диво добре.

— З її волоссям все гаразд, Філіпе, — сказала мама.

Зазвичай, коли є можливість, вона намагається відвернути татові моралі.

— Міє, сідай снідати. Я тобі навіть сиропчику для французьких тостів підігріла, як ти любиш.

Я була дуже вдячна мамі за це. Справді. Я дуже не хотіла зараз розмовляти про моє майбутнє в Женовії. Ні за що на світі. Я така:

— Та ні, я б з радістю, але мені треба бігти. У мене контрольна зі світових цивілізацій, до того ж я пообіцяла Лілі пройтися з нею по конспекту…

— Сідай .

Прикинь, тато, коли захоче, може говорити, як капітан зоряного корабля у фільмі «Федерація».

Я сіла. Мама виклала кілька французьких тостів мені на тарілку. Я налила на них сиропу і відкусила, просто для ввічливості. Смакувало, як картон.

— Міє, — сказала мама. Вона досі намагалася відвернути татові моралі, — я знаю, як сильно ти засмутилася. Але все не так погано, як тобі здається.

Авжеж. Мені ні сіло ні впало викладають, що я принцеса, а я ще й маю стрибати від радості?

— Більшість дівчат, — вела далі мама, — були б на сьомому небі від щастя, якби дізналися, що в них батько князь!

Я таких не знаю. А ні, брешу. Лана Вайнбергер, мабуть, була б рада як слон, коли б їй сказали, що вона принцеса, хоча вона й так нею себе вважає.

— Лиш подумай про все те хороше, що у тебе може бути в Женовії, — і обличчя мами засяяло, коли вона почала перераховувати всі ті класні речі, які в мене можуть бути, якщо я переїду до Женовії. Але її голос був якийсь дивний, ніби вона фала маму в якомусь телешоу або фільмі. — От, наприклад, машина! Ти знаєш, як непрактично мати машину тут, у місті. Але в Женовії, коли тобі виповниться шістнадцять, тато обов’язково купить тобі…

Я почала говорити про те, що в Європі й без мене вистачає забрудненого повітря. Вихлопні гази чи не найбільше руйнують озоновий шар.

— Але тобі завжди хотілося мати коня, правда? В Женовії у тебе буде кінь. Прекрасний сірий кінь із плямами на спині…

Це було боляче.

— Мамо, — сказала я з очима, повними сліз. Я більше не могла стримуватися. Раптом я знову закричала:

— Що ти робиш ? Ти хочеш, щоб я поїхала з татом? Так? Ти від мене втомилася, чи що? Ти хочеш, щоб я жила з татом, а ви з містером Джаніні могли… могли…

Я не доказала, бо почала ревти. І тоді мама теж заплакала. Вона скочила зі стільця, підійшла до мене, обійняла і каже:

— Та ні, сонечко! Як ти могла таке подумати? — тепер вона вже говорила як справжня мама, а не як мама з фільму. — Я просто хочу для тебе найкращого!

— І я хочу, — сказав тато, наче йому вже все це набридло. Він склав руки на грудях і відкинувся назад, роздратовано дивлячись на нас.

— Тоді мені найкраще буде залишитися тут і закінчити школу, — відповіла я йому, — а потім поїхати з Грінпісом рятувати китів.

Почувши це, тато ще більше роздратувався.

— Ти не поїдеш з Грінпісом, — сказав він.

— Поїду, — вперлася я.

Було важко говорити, бо я досі плакала, але все ж таки мені стало сили вичавити з себе:

— А ще я поїду до Ісландії і буду рятувати маленьких тюленів.

— Туди ти точно не поїдеш.

Тепер батько був злющий, як вовк.

— Ти поїдеш навчатися до коледжу. Швидше за все, до коледжу Вассар [15] Коледж Вассар — жіночий коледж, заснований Метью Вассаром у 1861р. у м. Покіпсі, штат Нью-Йорк. . Або до коледжу імені Сари Лоренс [16] Коледж імені Сари Лоренс — жіночий коледж, заснований у 1927 р. у м. Броксвіль, штат Нью-Йорк. .

Почувши це, я ще дужче заревла.

Перш ніж я встигла щось сказати, мама підтримала мене:

— Філіпе, не треба. Зараз ми нічого не вирішимо. Мії час до школи. Вона вже спізнюється…