Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]

Здесь есть возможность читать онлайн «Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Литагент Клуб семейного досуга, Жанр: Проза, Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Різні часи, різні люди, різні життєві обставини… Але для Ремарка і його героїв поряд завжди була війна – як передчуття, як сувора дійсність, як болючий спомин. Вона трощила долі, безжально позбавляла ілюзій, крала батьківщину, родину, надію… Але що жорстокішими були випробування, то більше цінувалися відвага й мужність, незнищенна жага до життя. І навіть у найтемніші часи не згасало полум’я самопожертви, справжньої дружби, щирого кохання…

Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник] — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

509 бачив масивну круглу голову Левінські на тлі захмареного неба.

– Дивно, наскільки очевидною нам здається допомога ворогів, га?

– Я поспав, і зі мною знову все добре, – мовив Берґер. – Це був лише шлунок, нічого серйозного.

– Ти хворий, і це не шлунок, – відказав 509. – Я ніколи не чув, щоб через шлунок ротом ішла кров.

Берґерові очі були широко розплющені.

– У мене був дивний сон, детальний і реалістичний. Я оперував. Яскраве світло…

Він дивився в ніч.

– Ефраїме, Левінські думає, що за два тижні ми будемо вільні, – обережно мовив 509. – Тепер вони постійно слухають новини.

Берґер не ворушився, наче й не чув нічого.

– Я оперував, – сказав він, – уже було почав робити розріз. Резекція шлунка. Приготувався і не знав, що далі. Я все забув. З мене тік піт. Переді мною лежав пацієнт, відкритий, непритомний, – а я не знав, що далі. Я забув хід операції. Це було жахливо.

– Не думай про то. Це був просто поганий сон. Знав би ти, які сни мені снилися! І які нам ще снитимуться сни, коли ми звідси виберемось! – 509 раптом чітко відчув запах яєчні зі шпондером і намагався про неї не думати. – Це не завжди будуть приємні сни, – сказав він, – у цьому можеш бути певен.

– Десять років. – Берґер дивився у небо. – Порожніх десять років. Нема! Зникли! Не працював. Досі я про це ніколи не думав. Я міг багато позабувати. Не знаю, як робити ту операцію. Не можу точно пригадати. На початках я ночами відтворював у голові операції, аби бути в темі. А згодом перестав це робити. Можливо, я забув, як оперувати…

– Воно просто затерлося, а цілком ти не забув. Це як із мовами чи їздою на ровері.

– Можна розівчитися. Руки. Точність. Можна втратити певність. Або відстати. За десять років багато чого сталося. Нові відкриття. Я нічого про це не знаю. Я лише постарів, постарів і втомився.

– Дивно, – сказав 509, – я щойно теж думав про свій колишній фах. Левінські запитував. Він думає, що за два тижні ми виберемось. Можеш таке уявити?

Берґер незворушно похитав головою.

– І де той час? – сказав він. – Була ж безкінечність, а тепер ти кажеш – два тижні. І раптом людина питає себе, куди поділися десять років?

У долині горіло місто. Вже споночіло, але душно було й досі. Земля парувала. Небо прошивали блискавки. На горизонті тліли два інші вогні – далекі розбомблені міста.

– Ефраїме, може, поки що вдовольнимося тим, що ми взагалі можемо думати про те, про що думаємо?

– Так, ти правий.

– Ми знову мислимо, як люди. Думаємо про те, що буде після табору. А коли ми могли про таке думати? Все решта з’явиться саме собою.

Берґер кивнув.

– Навіть якщо після виходу мені все життя доведеться церувати панчохи! Попри це…

Небо розчахнула блискавка, і поволі здалеку долинув грім.

– Хочеш усередину? – спитав 509. – Можеш потрохи встати чи повзти?

Гроза почалася об одинадцятій. Блискавки висвітлили небо – і на кілька секунд зринув блідий місячний ландшафт зруйнованого міста з кратерами і руїнами.

Берґер міцно спав. 509 сидів у дверях 22-го барака. Відколи Левінські вбив Гандке, барак знову був доступний для нього. Під курткою він тримав револьвер і набої. Боявся, що через сильний дощ у дірі під його ліжком вони замокнуть і вийдуть з ладу.

Але цієї ночі дощ ледве сіявся. Гроза висіла в повітрі, ділилася, довший час їх було кілька, і вони, мов мечами, кидалися блискавками від горизонту до горизонту. «Два тижні», – думав 509 і дивився, як займається і згасає ландшафт по той бік колючого дроту. Він здавався схожим на інший світ, який останнім часом непомітно наближався, повільно виростав із нічийної землі безнадії, а тепер причаївся і лежав упритул до паркана, пах дощем і полями, пожежами й руйнуваннями, а ще ростом, лісами і зеленню. 509 відчував, як крізь нього проходять блискавки та освітлюють його, а заразом і втрачене минуле, бліде, далеке, незрозуміле й недосяжне. Він мерз теплої ночі. Такої певності, яку продемонстрував Берґерові, він не мав. Міг пригадувати, і це було багато, це його хвилювало, але чи було цього достатньо після всіх років у таборі, він не знав. Між «колись» і «зараз» сталося забагато смертей. Він лише знав, що жити означало вирватися з табору, але відразу після того все стане непевним, величезним і хитким, а побачити, що буде після того, він не міг. Левінські міг, але він мислив як член партії. Партія його прийме, і він стане партійцем, цього йому вистачало. А що могло б бути після того, думав 509, що його кликало, що, окрім примітивного бажання жити? Помста? Самою лише помстою багато не досягнеш. Помста – це частина іншого, темного боку, вона потрібна, але що ж після неї? Він відчув кілька теплих крапель дощу на обличчі, мов сльози, які впали нізвідки. Хто ще мав сльози? Вони вигоріли, висохли. З німим роздиранням зменшувалося те, чого, здавалося, мало вже й не бути. Виявлялося – досі є що втрачати. Термометр давно показував найнижчу поділку замерзання відчуттів, а ще більший холод було видно лише по тому, що іноді майже безболісно відвалювався відморожений шмат тіла – палець, стопа.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»

Обсуждение, отзывы о книге «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x