Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]

Здесь есть возможность читать онлайн «Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Литагент Клуб семейного досуга, Жанр: Проза, Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Різні часи, різні люди, різні життєві обставини… Але для Ремарка і його героїв поряд завжди була війна – як передчуття, як сувора дійсність, як болючий спомин. Вона трощила долі, безжально позбавляла ілюзій, крала батьківщину, родину, надію… Але що жорстокішими були випробування, то більше цінувалися відвага й мужність, незнищенна жага до життя. І навіть у найтемніші часи не згасало полум’я самопожертви, справжньої дружби, щирого кохання…

Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник] — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Капо, старші, стежити, аби ніхто не ворушився! Хто зійде з місця – буде застрелений!

Обличчя в’язнів напружились. Вони дивилися на мури перед собою й чекали. Лягти на землю наказу не було, так вартові їх ліпше бачили. Збиті в купу, оточені капо і старшими, вони заціпеніло стояли. А між ними бігала лягава, вона вирвалась і шукала 7105. Щойно знайшла, почала застрибувати на нього, намагаючись лизнути в обличчя.

На мить шум стих. Несподівану тишу, цей вакуум, що рвав усі нерви, раптом розрізали звуки фортеп’яно. Голосні й чисті, вони лише короткий час чулися чітко, але Вернер, який увесь обернувся на слух, таки впізнав, що грали «Хор в’язнів» із Фіделіо. Це було не радіо – під час повітряних тривог музику не транслювали. Це міг бути грамофон, який забули вимкнути, або хтось із відчиненими вікнами грав на фортеп’яно.

Знову зашуміло. Вернер сконцентрувався на кількох почутих акордах. Він стиснув зуби і намагався продовжити їх в уяві. Не хотів думати про бомби і смерть. Якщо йому вдасться знайти мелодію, він буде врятований. Заплющив очі й вів у голові тяжку роботу. Тепер помирати він не смів. Не в такий безглуздий спосіб. Навіть думати про це не хотів. Треба знайти мелодію, мелодію звільнених в’язнів. Він стиснув кулаки і намагався почути наступні акорди фортеп’яно, але вони втопилися у металічному торохкотінні страху.

Місто здригнулося від перших вибухів. Бомби падали з пронизливим звуком, який вплітався у гул сирен. Земля тремтіла. Зі стіни повільно відвалився шматок карниза. Декілька в’язнів кинулися на землю. Надбігли старші:

– Встати! Встати!

Їхніх голосів не було чути. Вони смикали людей. Ґольдштайн бачив, як в одного з в’язнів, які попадали на землю, тріснув череп і потекла кров. Чоловік поруч із ним вхопився за живіт і впав. Це були не осколки бомб, це були есесівці, вони стріляли. Пострілів не було чути.

– Підвал! – крізь шум прокричав Ґольдштайн Вернерові. – Там є підвал! Вони за нами не гнатимуться!

В’язні дивилися на вхід – він наче збільшився. Темрява в ньому була холодним порятунком. Чорний вихор, якому, здавалося, майже неможливо опиратися. В’язні, мов загіпнотизовані, уп’ялися туди очима. Їхні ряди вагалися. Вернер вхопив Ґольдштайна.

– Ні! – Він дивився в підвал і кричав крізь шум. – Ні! Ні! Всіх постріляють! Ні! Стій!

Сіре Ґольдштайнове обличчя обернулося до нього. Його очі були мов два пласкі блискучі кавалки шиферу. Рот скривився з натуги.

– Не ховатися, – вимовив він, – утікати! На інший бік, там є вихід на вулицю!

Вернерові це було як удар у живіт. Він раптом затремтів. Тремтіли не руки чи коліна, глибоко всередині тремтіли жили. Бухала кров. Він знав, що втеча навряд чи вдасться, але сама лише думка була великою спокусою: утекти, вкрасти десь одяг і в колотнечі бомбардування зникнути.

– Ні! – Він думав, що шепоче, та, насправді, перекрикував шум. – Ні! – Він кричав не лише Ґольдштайнові, а й собі. – Не тепер, ні, лише не тепер!

Він знав, що це божевілля, бо поставило б під загрозу все досягнуте. Товаришів повбивають, десять за кожного, хто намагався втекти, кривава баня тут, у тисняві, нові обмеження в таборі, але темрява підвалу вабила й заманювала.

– Ні! – крикнув Вернер і стримав Ґольдштайна, а тримаючи його, і сам втримався.

«Сонце! – думав Левінські. – Це кляте сонце!» Воно все видавало. «Чого б його не розстріляти? Ти наче стоїш голий під гігантськими прожекторами, готова мішень для літаків. От би якась хмара надійшла, хоч на мить!» По його тілу текли струмені поту.

Стіни тремтіли. Десь поруч пролунав потужний вибух, і в його гуркоті повільно відвалилася п’ятиметрова частина муру з порожньою віконною рамою. Стіна впала на в’язнів, але збоку це здавалося не надто загрозливим. На ногах зостався лише чоловік, який опинився в порожньому чотирикутнику вікна, стояв і отетеріло роззирався. Не розумів, чого раптом він по пояс у руїнах, але й досі живий. Поруч із ним кілька разів з-під завалів сіпнулися ноги, сіпнулися і стихли.

Поступово тиск зменшувався. Спершу майже непомітно, немов послабилися скоби на мозкові й вухах. А тоді почала пробиватися свідомість, як слабке світло в шахті. Шум стояв і досі, та раптом усі зрозуміли: минулося.

Есесівці вилазили з підвалу. Вернер дивився на мур перед собою. Поволі стіна знову ставала звичайною осяяною сонцем стіною і розчищеним входом у підвал – звичайна стіна, вона більше не сміялася з нього і не затягала вихором темної надії. Під ногами далі бачив мертве бородате обличчя, ноги своїх засипаних товаришів. Вогонь стихав, і він раптом знову почув фортеп’яно. Вернер міцно стиснув губи.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»

Обсуждение, отзывы о книге «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x