Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]

До них підійшов старший обершарфюрер.

– Гей ви, з вашими розвагами! – лаявся він. – Тепер знову буде театр з документами на прикінчених. Носяться з ними, ніби ми самих принців попривозили, все їм точно подавай.

Через три години після того, як прибулих по етапу почали реєструвати, з ніг впали тридцять шість осіб. Четверо були мертві. Від ранку їм не давали води. Двоє в’язнів із 6-го блоку намагалися пронести їм відро води, поки есесівці займалися іншими справами. Їх схопили, і тепер вони з викрученими суглобами висіли на хрестах поруч із крематорієм.

Реєстрація тривала. За дві години мертвих було семеро, понад п’ятдесят лежали на землі. Після шостої темп прискорився, дванадцятеро померли, понад вісімдесят лежали на плацу. О сьомій їх уже було сто двадцять, скільки було мертвих – встановити не вдавалося, бо ті, хто був непритомний, ворушилися так само мало, як і мертві.

О восьмій закінчилася реєстрація всіх, хто ще міг стояти. Стемніло, небо вкрилося сріблистими хмаринками. Верталися робочі команди. Аби етап могли зареєструвати, вони працювали додаткові кілька годин. Команда з розбирання завалів знову знайшла зброю. Уп’яте, завжди на тому самому місці. Цього разу там була і записка: «Ми думаємо про вас». Вони давно знали, що зброю для них ночами ховали робітники військового заводу.

– Поглянь на ту колотнечу, – прошепотів Вернер, – ми пройдемо.

Левінські притискав до ребер плаский згорток.

– Шкода, що в нас лише це. Маємо ще максимум два дні, коли розберемо всі завали, шансів знайти ще зброю більше не буде.

– Розійтися, – командував Вебер, – перекличка буде згодом.

– Прокляття, чого в нас нема з собою гармати? – бубонів Ґольдштайн. – Таке наше щастя!

Вони рушили до бараків.

– Новенькі, на дезінфекцію! – оголосив Вебер. – Тиф і короста нам тут ні до чого. Де старший зі складу?

Старший зголосився.

– Речі цих людей треба продезінфікувати і зневошивити, – наказав Вебер. – У нас достатньо змінного одягу?

– Слухаюсь, пане штурмфюрере. Чотири тижні тому прибуло дві тисячі комплектів.

– Точно. – Вебер згадав, що одяг прислали з Аушвіцу. В таборах смерті завжди було вдосталь речей для передання в інші табори. – Давайте, всіх новоприбулих на помивку.

Пролунала команда:

– Роздягтися! Всі митися! Одяг і білизну назад, особисті речі покласти перед собою!

Темними рядами прокотилася непевність. Наказ міг справді означати баню, а міг бути і передвісником смерті в газовій камері. У таборах смерті в газові камери під приводом помивки заводили голими. Там з головок душів ішла не вода, а смертельний газ.

– Що нам робити? – прошепотів в’язень Зульбахер своєму сусідові Розену. – Падати?

Вони роздягалися і знали, що їм знову за секунди треба ухвалити рішення, від якого вкотре залежатиме, житимуть вони чи ні. Табору вони не знали, якщо це був табір смерті з газовими камерами, краще було вдати непритомність. Тоді з’являвся невеликий шанс пожити довше, бо тих, хто лежав непритомний, забирали не одразу. Якщо пощастить, можна вижити; навіть у таборах смерті вбивали не всіх. А якщо це табір без газових камер, вдавати непритомність може бути небезпечно; непритомного тут можуть одразу ліквідувати як непотрібний елемент.

Розен поглянув на непритомних. Він помітив, що ніхто не намагався привести їх до тями. З цього зробив висновок, що, мабуть, усе ж ішлося не про газові камери, бо туди намагалися спровадити якомога більше людей.

– Ні, – прошепотів він, – ще ні…

Темні раніше ряди мерехтіли тепер брудно-білим. В’язні стояли голі, кожен з них був людиною, але вони про це майже забули. Всі з етапу побували в концентрованому дезінфекційному розчині. На складі одягу кожному жбурнули трохи лахів. І ось вони знову стоять на плацу для переклички.

Люди швидко вбиралися і були, наскільки це можна так назвати, щасливі: вони потрапили не в табір смерті.

Речі, які їм видали, не пасували. Замість білизни Зульбахерові дісталися жіночі вовняні панталони з червоними підв’язками; Розенові – комжа [19] Комжа – елемент літургійного одягу. якогось отця. Усе це речі померлих. На комжі була дірка від пострілу, довкола якої тяглася жовтувата пляма крові. Речі прали дуже недбало. Частині людей дісталися дерев’яні черевики з гострими кантами, які привезли з ліквідованого концентраційного табору в Голландії. Для непризвичаєних, скривавлених від тривалого переходу ніг це була справжня тортура.