Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]

Бугай не звертав на Бетке уваги.

– Їж, мій хлопчику, – повільно заговорив він до Людвіґа, – якщо не наїсися, я маю для тебе ще.

Бетке почервонів і вдарив кулаком по бляшанці. Вміст вилився Людвіґові в обличчя. На підлогу впав кавалок картоплі. На нього кинулися два скелети і почали змагатися, кому він дістанеться. Бетке копняком відігнав їх геть.

– Тобі не досить того, що я даю? – спитав він.

Людвіґ обома руками міцно притискав бляшанку до грудей. Його обличчя перемінилося зі страху, він злякано переводив погляд з Бетке на бугая.

– Виглядає, що не досить, – пояснив бугай Бетке, а тоді звернувся до юнака: – Не роби собі з того клопоту. Їж далі, а якщо не наїсися, дам тобі ще. До того ж я тебе не тлумлю.

Бетке мав такий вигляд, наче хотів кинутися на лисого, але не наважувався. Він не знав, яку протекцію мав супротивник. Такі речі дуже важливі в таборі. Якщо він мав цілковитий захист кухонних капо, то бійка могла для Бетке погано скінчитися. Кухня мала блискучі зв’язки, було відомо, що вони вели справи зі старшим по табору і кількома есесівцями. А от його власний капо йому не довіряв. Бетке знав, що той не буде для нього надто напружуватись, бо він замало дбав, аби прикормити свого капо. У таборі таких інтриг було повно. Якщо не бути обережним, можна легко втратити свої позиції і знову стати звичайним в’язнем. Тоді про вигідні оборудки поза межами табору, у поїздках на вокзал і в депо можна буде забути.

– Що все це означає? – спитав він у лисого спокійнішим тоном.

– А тобі яке діло?

Бетке ковтнув.

– Велике діло. – І звернувся до юнака: – Хіба я не організував тобі костюм?

Поки Бетке говорив з лисим, Людвіґ поспіхом їв. А зараз він впустив бляшанку, швидким несподіваним рухом протиснувся між обома чоловіками і проштовхувався до виходу. Кілька скелетів уже змагалися за бляшанку – кожен в надії її вишкрябати.

– Приходь іще! – крикнув услід хлопцеві кухонний бугай. – У мене завжди є вдосталь. – Він засміявся.

Бетке спробував затримати Людвіґа, але перечепився за скелети на підлозі. Осатанілий, він підвівся на ноги і наступив на купу пальців. Один зі скелетів запищав, як миша, а інший втік разом з бляшанкою.

Бугай, насвистуючи вальс «Троянди з півдня», виклично повільно пройшов повз Бетке. Він був пузатий і вгодований. Його товстий зад похитувався. На кухні майже всі ув’язнені були тілисті. Бетке плюнув йому вслід. Але плюнув так обережно, що потрапив хіба в Лєбенталя.

– А, ось ти де, – сказав він грубо. – Чого тобі? Ходімо, звідки ти знаєш, що я тут?

Лєбенталь не відповів на жодне запитання. Йому йшлося про справу, часу на непотрібні пояснення він не мав. На Ломаннів зуб у нього були два серйозні інтересанти: Бетке і старший однієї із зовнішніх команд. Гроші потрібні були обом. Старший узалежнився від такої собі Матильди, яка працювала на одній з ним фабриці і з якою він завдяки підкупу час до часу залишався на самоті. Вона важила майже дев’яносто кілограмів і здавалась йому неземною красунею – вага в таборі, де панував постійний голод, була мірилом краси. Він пропонував Лєбенталеві кілька кілограмів картоплі і близько півкілограма жиру. Лєбенталь відмовився і тепер вітав себе з цим правильним рішенням. Він блискавично оцінив останню сцену й покладав великі надії на гомосексуального Бетке. Аномальну любов він вважав жертовнішою, ніж нормальну. Після всього, що йому пощастило спостерігати, він подумки підвищив ціну.

– Зуб при тобі? – спитав Бетке.

– Ні.

Вони стояли на вулиці.

– Я не купую того, чого не бачу.

– Коронка є коронка. Жувальний зуб. Важке, солідне золото мирного часу.

– Лайно! Я маю його бачити! Інакше нема розмови.

Лєбенталь знав, що, якби значно сильніший Бетке побачив зуб, він би просто відібрав його. Що він зможе зробити? Поскаржиться – повісять.

– Добре, тоді не купуй, – незворушно промовив він, – з іншими людьми домовитися простіше.

– З іншими, ти, придурку! Спершу знайди тих інших людей.

– Я вже знайшов. Один з них щойно був тут.

– Серйозно? Хотів би я на нього глянути! – Бетке зневажливо роззирнувся. Він чудово розумів, що зубом міг цікавитися лише той, хто має зв’язки із зовнішнім світом.

– Ти бачив зацікавленого хвилину тому, – промовив Лєбенталь. Він збрехав.

Бетке остовпів.

– Кого? Кухонного бугая?

Лєбенталь зітнув плечима.

– Я ж не просто так сюди прийшов. Може, хтось хоче купити комусь подарунок і потребує грошей. А до золота за парканом охочих повно. Їжі на обмін у нього вистачає.