Лізелотта Вельскопф-Генріх - Сини Великої Ведмедиці

Але потім він полишив стежити за обома пройдисвітами, бо його увагу привернуло якесь шарудіння, що долинуло знадвору і зразу ж вщухло. Цілковита тиша поступово стомлювала і наганяла сон, хлопець над силу примушував себе бути насторожі.

Адамс навіть не усвідомив, чи спав він, коли його зненацька збудив якийсь шум. Йому видалося, нібито цей шум виник в самому будинку. Адамс підвівся і насамперед мимоволі глянув туди, де лежали заводіяки — Червоний Лис і Б єн. Місце було порожнє. Там валялась сама лише ковдра: вона була відкинута так, наче ті, що лежали під нею, поспіхом шугнули кудись. Шум долинув саме звідти, і Адамсові здалося, ніби дерево стукнуло об дерево. Він уважно роздивився навколо, але у темряві так ніде і не побачив зниклих. І все ж таки вони мусять іще бути тут, у будинку, бо двері, які охороняв Адамс, — єдиний вихід звідси. Хлопець підвівся і пошукав ще пильніше. Червоного Лиса і Бена ніде не було.

— Може, зняти тривогу? — порадився він з вартовим, що стояв біля бійниці поблизу дверей.

— Та нехай оті пройдисвіти ідуть собі до дідька, — сказав той. — Після такої пригоди нам тепер безпечніше без них.

— Але було б непогано довідатись, як можна потай вислизнути з цього будинку, — відповів Адамс.

— Для чого? — знехотя буркнув мисливець.

У Адамса було таке враження, що вартовий знав більше, ніж сказав. Може, він знав потайний хід і не хотів виказати його, а може, навіть допомагав обом втікачам? Так і облишив Адамс цю справу, нічого не з'ясувавши до пуття.

Коли почало розвиднятися, Адамс відчинив двері, щоб поглянути до коней. Будинок, як виявилося, стояв на плоскогір'ї високо серед Скелястих гір. Ранкове повітря було холодне, і наприкінці ночі, перед сходом сонця, дув різкий вітер. Тварини спокійно паслися в загороді біля південно-східного рогу будинку, і гнідий привітав Адамса. З першого ж погляду хлопець постеріг, що бракує чотирьох коней: трьох напівдиких мустангів індійців і Червоного Лиса та коня хазяїна. Виходить, Червоний Лис і Бен справді непомітно зникли. Дивно, що Гаррі не погнав усіх тварин у прерію. Він міг би легко зробити це, бо коні ніким не охоронялись. Якщо дакота відмовився від цього, то, певно, замишляє щось лихе. Може, Бен мав рацію, і Гаррі відразу ж поїхав до свого племені, щоб зняти там тривогу. Хазяїн, очевидно, вважав небезпеку дуже великою, інакше б не втік, пропустивши нагоду поживитись на продажі будинку військовим, про що говорив уночі.

Адамс побрів навколо старого почорнілого від негоди блокгауза, який вперше побачив увечері і в якому відтоді розігрались вирішальні для нього події. Несподівано один і мисливців сильно ляснув його по плечі.

— Над чим так замислився, бравий хлопче? Хоч, нам і га сором, ми поки що втратили усяку надію на золото, але знайдеться якась інша зачіпка. Кажуть, сьогодні прибуде сюди військо. Може, ми наймемося до них на службу раурайтерами [1] Раурайтери — кінна охорона, що її вербували колонізатори з місцевого населення для боротьби проти індійців. у гарнізон. Часи тепер небезпечні, і наші блакитні мундири шукають собі підкріплення. Їм потрібні моди, що знають Далекий Захід.

Адамс зневажливо скривив рота.

— Мій любий, краще синиця в жмені, ніж журавель у небі. Мені теж не до душі військова служба, блакитні мундири не що інше, як прокляті хвальки. Але тут не доводиться довго метикувати, бо і так зрозуміло, що лишилися ми ні з чим. Отож кинь лихом об землю і підморгни до сонця!

Адамс мимоволі глянув на залите сонячним сяйвом ранкове небо, що височіло над піщаним степом. Пагориста місцевість була зовсім не родюча, на ній росла лише жорстка низенька травичка. Широка й жовта текла Ніобрара.

Мисливці й шукачі золота зібрались на коротку нараду і обрали ватажками двох чоловіків, що їх Адамс знав так само мало, як і всіх інших. Їхнім першим заходом було поставити на навколишніх горбах варту. Запасу харчів лишилось ще доволі на торговій стоянці, і чоловіки з неабияким апетитом заходилися коло м'яса та горілки. Вони лежали на сонці і час від часу заводили балачки про те та про се.

Нікого вже не турбувало зникнення Бена і Червоного Лиса. Здавалося, всі навіть раділи, що серед них немає головних винуватців убивства. З будинку виволокли труп дакоти. Мисливці кинули його в річку.

Над полудень варта повідомила про наближення війська, на яке тут вже давно чекали. Та Адамс не звернув на те ніякої уваги, аж доки маленький загін не з'явився біля блокгауза. Загоном командував сивий майор на ім'я Сміт. Своїм Тридцяти драгунам і Десяти одягненим у шкіряний одяг раурайтерам він наказав спішитись, а ватажкам мисливців звелів коротко доповісти про ситуацію. Блокгауз оглянули і зайняли, коней поставили у загороді. Згодом мисливці й усі десять раурайтерів зійшлися, щоб викурити люльку.