Лізелотта Вельскопф-Генріх - Сини Великої Ведмедиці

— Тоді що?

— Тоді вони танцюватимуть танець бізонів з своїми жерцями-чаклунами: «Добрий дух, дай нам бізонів, бізонів, бізонів. Бізонів, бізонів, бізонів Дай нам, добрий дух». Це вони співають день і ніч і при цьому танцюють.

— Справді? Це ж просто дурниця.

— Невже? А хіба ви, міс Кет, ніколи не казали: хліб наш насущний дай нам днесь? Пробелькочете це ви собі абияк, бо ж ви не голодні. А індійці навесні терплять справжній голод.

— А якщо бізони все ж таки не приходять?

— Коли бізони не йдуть до індійців, то індійці мусять самі йти до бізонів. Тоді вони знімають свої намети і мандрують в іншу місцевість. Чоловіки, шукаючи табунів, гасають на своїх прудких мустангах… у межах власних мисливських угідь, а якщо там нічого не знаходять, то й у чужих… Тоді вже не обходяться без кровопролиття.

Кет, здається, замислилась.

— Нічого хорошого немає в такому житті, — сказала вона і поглянула на Адамса, але він дивився кудись убік. — Не мати навіть постійного будинку, бо завжди треба з наметами мандрувати слідом за бізонами… Взагалі тут не худоба залежить від людей, а люди від худоби… Але ми не можемо наслідувати їхній приклад і зараз вирушити кудись на пошуки бізонів, бо ми не гарантовані від нападу червоношкірих.

— Ні, міс Кет, цього ми не зробимо. Ми повинні якось інакше зарадити своєму лихові.

— Але як?

Томас зморщив лоба.

— Майор уже давно наказав Роучу відправитись з більшою частиною гарнізону до найближчого форту і вимагати гам новий провіант і нові боєприпаси… Ну й витріщать же вони очі, коли дізнаються, що в нас скоїлось. Тут зостанеться лише кілька чоловік, і для них залишать все наявне продовольство: його вистачить, поки прийде обоз. Ви поїдете з ними назад.

— Це вже не ваша справа, що мені робити, — гостро відказала Кет. — Я, звичайно, лишуся з своїм батьком.

— Якщо він вам дозволить! — посміхнувся Томас.

— Скажіть мені краще, чи немає серед вас кравця?

Тепер розреготались і Томас, і мовчазний Тео.

— Спитайте когось іншого, міс, ми ж не знаємо гарнізону. Ви хочете замовити собі амазонку?

— Звичайно. Викроїти є з чого. Ковдр вистачить. Я вже все обміркувала.

— Ага! Отже, ви справді вирішили тут залишитись? О, то ви хоробра дівчина!

— Не знаю. Але, у всякому разі, я не повернуся назад до тітоньки Бетті, якщо вже я втекла від неї.

— А що, вона гірша за індійців?

Кет спочатку засміялась, а потім знову стала серйозною.

— Так, де в чому вона таки гірша за них. Не думайте, Томасе, що я така дурна й легковажна, як вам здається. Минулої ночі я пережила разом з вами напад на наш транспорт і скажу вам відверто, що й досі тремчу на саму лише згадку про це. Але це зовсім інше. Це ж війна, і я можу при цьому загинути, хоч, звичайно, сподіваюсь, що саме в мене куля не влучить…

— Ви говорите, як бувалий солдат…

— Але тітонька Бетті не відкритий ворог. З ранку й до вечора це втілення злості в людській подобі. У нас, у Смітів, немає грошей, а в неї є гроші, дуже багато грошей, і вона поводиться зі мною, як з charity child — бідною родичкою, що потребує благодійності. Цілий день я мушу дякувати їй за добрість і лестити, бо ж вона, мовляв, тітка із спадщиною… Вона гадає, що я дозволю поводитися з собою, як з білим пінчером. Томас, я не можу терпіти цього, і мене більше там не побачать. Уявіть собі, як би це я повернулась назад до неї з каяттям… Ні, нехай мене краще десь застрелить дакота… а тітонька Бетті хай заповість свої гроші якійсь богадільні… Я ні в якому разі не заслуговую на них.

Щоки Кет зашарілися. Адамс, обіпершися на сокиру, дивився на неї, поки вона говорила. Отака-то вона, ця дівчина, з якою він хотів одружитися заради грошей. Який сором! Кет обернулася і помітила Роуча, що саме підійшов і, певно, чув її слова.

Вона вимушено засміялася і відійшла до коней.

Настав полудень. За цей час встигли розчистити чималу територію форту і почали будувати перший тимчасовий притулок. Роуч з більшою частиною гарнізону виступив з форту.

З Кет він попрощався дуже холодно й байдуже. Дівчина, що посварилася з багатою тіткою, не цікавила Роуча.

З майором лишилося всього десять чоловік, і серед них Тобіас, Адамс, Томас і Тео. Кет таки домоглася свого. Зараз дівчина стояла з якимсь щупленьким чоловічком перед розісланими ковдрами і обмірковувала викройку для костюма «Gowgirl» [3] Дівчина-ковбой (англ.). .

Майор поводився з Адамсом, начебто нічого не сталося.

Але син селянина не міг так скоро всього забути. Він відповідав лише на найнеобхідніші запитання і все своє честолюбство вкладав у те, щоб показати, що він краще вміє теслярувати й будувати, ніж блакитні мундири.