Лізелотта Вельскопф-Генріх - Сини Великої Ведмедиці

Дівчина пішла за Адамсом. Роуч поплентався за ними.

Коли Адамс і Кет зупинились перед купою обвуглених балок, що залишилися від блокгауза Беззубого Бена, то всі інші чоловіки враз зібралися біля них. Адамс привів дівчину до того місця, де раніше були двері, і вона спробувала зорієнтуватися.

— Це було праворуч, — сказала вона. — Праворуч, біля столів… біля другого стола, під самісінькою стіною, що виходить до річки… там він зник.

— Беззвучно зник?

— Майже беззвучно. Тільки щось ледве чутно стукнуло — неначе дерево ударилось об дерево.

Адамс насторожився. В його пам'яті ожив напівзабутий спогад. А чи не те ж саме причулося йому тоді, два роки тому, отут, у цьому самому блокгаузі, вночі після вбивства, коли непомітно зникли Червоний Лис і Бен? Так, то був той самий звук, наче дерево стукнулось об дерево. Адамс підбіг до Місця, яке вказала Кет, і за допомогою Томаса і Тео розгріб попіл і щебінь. Оглянувши утрьох долівку, вони знайшли місце, що мало форму кола і відлунювало звук, мов порожнеча.

Тео одгорнув попіл ще далі. Під ним була велика дерев'яна ляда…

Схвильовані чоловіки заходилися піднімати її. Ляда легко піддалася. Коли Тео відсунув її вбік, усі побачили яму, в якій виблискувала вода.

Вражено дивилися чоловіки і Кет на це відкриття.

— От свинство, що ми тільки тепер дізналися про це, — промовив Адамс.

— Ти гадаєш, що людина може пролізти крізь неї? І куди ж веде ця повнісінька води яма? — запитав один з неголеною бородою.

— Може, до річки… треба перевірити…

— До річки? — засумнівався Томас. — Слухайте, але ж до неї таки далеченько. Це нелегка робота прорити такий водопровід.

— Ну то й що? Чому б ї не прорити його? Така яма з водою може стати у великій пригоді, коли червоношкірі обстрілюють будинок вогняними стрілами або коли, наприклад, з бочок вже вибрано всю воду і ніхто не наважується вийти з будинку до насоса.

— А раніше тут стояв один блокгауз?

— Атож, і навкруги не було ніякого частоколу.

— Тоді це ще більше скидається на правду. Нехай би хтось пірнув туди і перевірив, куди веде яма.

— Так, нехай хтось… — Адамс окинув поглядом чоловіків, що з'юрмилися навколо. Проте ніхто не виявляв бажання пірнати у воду. Томас кудись побіг_і швидко повернувся з великим каменем, пов'язав його до свого ласо, занурив у яму з водою. Яма сягала майже три метри завглибшки.

— Гм.

Чоловіки стояли в нерішучості, коли вартовий із спостережного горба подав знак: «Повертається майор із загоном!»

Смеркалося. Від тіней Скелястих гір на західному обрії аж до темніючого сходу небо забарвилось фіолетовими відблисками. Річка сріблилася у вечірньому сяйві.

Вже здалеку було чути, як двигтить земля під могутнім тупотом копит великого кавалерійського загону… А невдовзі на протилежному березі річки з'явився і сам майор з драгунами і раурайтерами. Загін перейшов брід, і майор наказав спішитися біля зруйнованого форту. Солдатам аж дух перехопило від люті, коли вони побачили згарище, і лише присутність майора утримала їх від прокльонів, що ладні були зірватися з їхніх уст.

Сміт коротко запитав, що сталося, і Адамс, чоло якого аж потом вкрилося від замішання, доповів про все. Майор звелів показати йому яму з водою. Потім він кивком підкликав розвідника Тобіаса, що повернувся разом з загоном.

— Ось тут… Ми з'єднаємо кілька ласо і прив'яжемо тебе до кінця вірьовки. Ти пірнеш і дізнаєшся, куди веде ця діра; коли не зможеш просуватися далі — тричі сіпни за вірьовку, і ми тебе витягнемо.

Вершники зв'язали ласо, і Тобіас, не промовивши й слова, скорився. Сторчака кинувся він у яму і швидко зник. Лише безперервне посмикування ласо свідчило про те, що він рухався вперед. Але згодом посмикування припинилось, і Адамс, що разом з іншими тримав ласо, відчув, як воно тричі сіпнулося; це означало «тягніть назад!».

Спочатку показалися ноги Тобіаса, а потім з води вигулькнула вся його темна постать. Плечі індійця були подряпані, він кашляв і спльовував воду.

— Колись це був добрий водопровід, — сказав він. — Веде до річки. Але тепер у ньому багато піску. Важко пролізти. Одне місце дуже вузьке. У вузькому місці ось що я знайшов. — Тобіас підніс у руці якусь річ.

— Що це таке? Покажи! — звелів Сміт.

Виявилось, що то клапоть шкіри від індійської штанини-гамаші з бахромою на швах.

— Штанина привида, — сказав Тобіас. — У вузькому місці вона в нього обдерлася.

— Привид! — повторив Сміт гнівно. — Щось дуже цей привид скидається на живу істоту! Чи не здається тобі, Тобіас, що якийсь індієць… ну, хто б це міг бути… чи не здається тобі, що тут проліз дакота? Коли йдеться про життя, то на все можна зважитись.