Лізелотта Вельскопф-Генріх - Сини Великої Ведмедиці

Адамс працював уже на покрівлі своєї хатини. Хлопців дивували його дужі, спритні руки. Дакоти мали жилаві міцні ноги, але руки у них були не такі розвинуті, як у білих людей.

З дерева пролунав вигук спостерігача. Та це був не той крик, який мав сповістити про повернення Токай-іхто. Це було застереження, що наближається хтось чужий. Хлопці кинулися до дерева і саме встигли перейняти молодшого Крука, який поспішав доповісти про наслідки своїх спостережень.

— Наближається підлий понка! — гукнув він, пробігаючи повз хлопців. — Понки усі зрадники і служать уатшітшун. Горе, якщо він несе лиху звістку.

Четансапи не було, і найстаріший чоловік у таборі, з орлиним пером на голові, на ім'я Чотанка, виконував обов'язки найстаршого і вождя табору. Молодий Крук побіг до нього. Тим часом хлопці помчали на луг поглянути на пришельця, якого побачив розвідник. Довго чекати не довелося, тому що понка весь час біг. Ще молодий, з волоссям, зачесаним докупи і заплетеним у косу, він не мав на собі нічого, крім гамаш, а із зброї стриміла в нього за плечима лише рушниця.

Підбігши до наметів, він зупинився, очікуючи, поки до нього звернуться. Молодий Крук підійшов до незнайомця і повів його в намет Чотанки.

Ведмежі хлопці схвильовано чекали.

Невдовзі запона в наметі піднялася, і звідти вийшов молодий Крук. Хлопці підбігли ближче, щоб довідатись, у чім справа. Розвідник рушив до намету Чапи.

Дорогою він роздратовано кинув хлопцям:

— Брехлива сорока, як і всі понки. Він разом з мисливцями за скальпами бився проти Токай-іхто. Ми його зв'язали. Каже, що завтра із сходом сонця Токай-іхто буде тут. Ніч продержимо його зв'язаним, а якщо вранці Токай-іхто не прийде, уб'ємо цього койота. Тотема Токай-іхто в нього немає.

Молодий Крук зник у наметі Чапи.

Ведмежим хлопцям здавалось, що години повзли, мов слимаки, так поволі темніло. Цієї ночі вони не могли склепити очей. Прийде Токай-іхто із сходом сонця чи понка збрехав? Хлопці не пішли до батькового намету, а сиділи на узліссі під деревом, на якому в цей час вартував Ira-, сапа. Тихо ніс свою воду з лісу на луки струмок; маленька хвиля, що вирувала навколо каменя, ловила» промені зірок. Тут, на березі струмка, стояв колись Шеф де Лю, засуджений Гавандшітою. Четансапа пішов на пошуки, але й досі; не повернувся. Нарешті він з'явився і підійшов до спостережного дерева. Побачивши хлопців, він затримався н мить і спитав у них, що сталось і про що сповістив понка. Хлопці не хотіли розпитувати, але Четансапа сам розповів, що знайшов делавара. За звичаєм червоношкірих, Шеф де Лю заподіяв собі страшну рану і нерухомо стояв біля дерева в лісі, аби довести людям племені дакота, що він знову володіє собою.

Хлопці мовчали.

Четансапа пішов до тіпі Чотанки. Він хотів на власні вуха почути, про що розповідав понка.

Раптом пролунав вигук розвідника. Ігасапа миттю зліз із дерева і, надзвичайно збуджений, крикнув:

— Буланий кінь! Буланий кінь Токай-іхто! Без вершника!

Враз відкрилися всі намети. З'явився Четансапа. Він подав сигнал, і всі чоловіки кинулися до коней, сіли на них і навальним галопом помчали у нічні прерії.

Гапеда і Часке також скочили на своїх коней і разом із загоном чоловіків понеслися лугом.

Недовго вони проїхали, як побачили те, про що сповіщав Ігасапа. На горбі стояв гордовитий жеребець і сердито поводив очима. Вершники закружляли навколо нього. Раптом з'явився ще один кінь без вершника. Цей був набагато боязкіший. Вершники усе ближче під'їжджали до коней, що стояли посеред лугу. Нарешті вони зімкнулися в щільне коло, щоб захопити з собою цих коней, і з голосними вигуками помчали до табору.

Але буланий лишився на місці, а другий кінь — це була кобила — притиснувся до жеребця, ніби просячи в нього захисту.

Хитрість вершників не вдалася.

Вони повернулись і розсипались по лузі. Хлопці побачили на сиваші свого батька. Він під'їхав до буланого, і — дивно — буланий не втік. Кінь підпустив сиваша зовсім близько. Один чорногривий, другий — білий, стояли вони поруч, виразно відрізняючись один від одного у темряві.

Чи вхопив Четансапа мустанга за повід? Ні, не вхопив.

Сиваш помчав із своїм вершником далі. Знову воїни зімкнулись колом і поскакали до табору, але знову вони мусили розімкнути коло, і буланий сам лишився на горбі. Кобилу цього разу вершники повели за собою. На ній була вуздечка, яку полюбляють чіпляти своїм коням білі люди.

Під'їхавши до табору, Четансапа зліз з коня і подав знак, що погоню закінчено. Гапеда і Часке взяли сиваша за повід. Батько наказав: