Лізелотта Вельскопф-Генріх - Сини Великої Ведмедиці

Червоний Лис знову почав стріляти, але цілився уже гірше. Рука його втратила впевненість. Кулі пролітали тепер десь за вершок від цілі.

Враз дакота звів жеребця на диби.

— Гі-іп-іп-гі-я! — різко пролунав серед пострілів клич війни. Жеребець, як вихор, понісся вперед. Становище змінилось блискавично, і ворог змушений був так само швидко змінити тактику Ще якусь мить Фред Кларк стріляв, сидячи у сідлі, але тепер він мав рахуватися з тим, що дакота може влучити у нього стрілою. Токай-іхто бачив, як Червоний Лис звісився з сідла і щосили погнав свою гніду кобилу до затіненого західного схилу височини. Він використовував її як прикриття, а з-за сідла продовжував стріляти.

Віддаль між супротивниками швидко зменшувалась. Вождь не торкався стріл, а взяв у руку сокиру. Він також перехилився з мустанга і висів майже під його животом. Тепер він навіть міг би натягти лука і вбити коня янкі. Але тоді ворог заховався б за його тілом і стріляв би з укриття.

А в такому положенні до хорошого стрільця не підступити; сутичка тільки б відтягнулась на радість друзям Червоного Лиса. Токай-іхто мав інший план. Він вирішив спонукати супротивника до нападу і, коли той буде уже зовсім недалеко, відняти у нього рушницю і якнайшвидше закінчити боротьбу. Це можна було здійснити лише одчайдушно сміливим вчинком.

Отож Токай-іхто наблизився до Червоного Лиса на достатню відстань і миттю щосили кинув на нього сокирою з-за спини коня. Це був не томагавк, яким його уявляють білі люди, а дерев'яна бойова сокира з камінним наконечником. Вона пролетіла, перекрутившись кілька разів у повітрі. Почувся тріск дерева, що розлетілось на друзки, і цей тріск злився із звуком пострілу.

Сокира влучила в ложе рушниці. Токай-іхто встиг ще помітити це; та зненацька його мустанг упав і тільки тому не придавив свого хазяїна, що той вчасно відскочив.

Жеребець качався по землі: певно, він був поранений, бо не міг звестися на ноги. Токай-іхто кинувся в траву, стежачи за ворогом. Дакота чекав, що робитиме Фред Кларк. Удар сокири не збив янкі: він усе ще висів на коні, що також стояв неушкоджений. Лише рушниця з розтрощеним ложем валялась на землі. Червоний Лис вилаявся, кинув непотрібну тепер зброю і щосили погнав коня навпростець західним схилом у низовину. Після того, як він позбувся вогнестрільної зброї, що її кулі сягали так далеко, його найпалкішим бажанням стало втекти від стріл Токай-іхто і якнайшвидше дістатись до рівного лугу, де його гніда могла мчати на всю швидкість. Вона була тепер його єдиною перевагою — дакота ж лишився без коня. Буланий жеребець ще раз спробував підвестися, але спіткнувся і впав.

Фред Кларк тим часом скакав щодуху звідти. Він мчав, як індієць, і ще старанніше, ніж досі, ховався за тулубом своєї кобили. Лише товсту шкіряну підошву важкого ботфорта видно було з-за спини коня. Токай-іхто, щоб ввести ворога в оману, пустив кілька стріл, і їхні кістяні наконечники застрягли у підошві ботфорта. Цим дакота примусив білого утриматись від спроби визирнути: янкі боявся вистромити голову, щоб у неї також не влучила стріла. За дакотою ніхто не стежив. Він скористався цим, миттю звівся на ноги і, низько пригнувшись, м'якими, ледве чутними стрибками, захищений затінком горба, побіг за вершником. Вождь був уже зовсім близько від Червоного Лиса, коли той. досяг підніжжя і виїхав на рівну прерію, де вже на повну швидкість міг гнати свою гніду. Дакота знав, що коротку відстань він пробіжить не гірше за свого мустанга,іле лише коротку відстань. Він мусить якнайскоріше наздогнати ворога. Відважним стрибком він подолав останній підрізок схилу і опинився на рівнині. Саме у цю мить Червоний Лис помітив переслідувача. Його ласо звилось у повітрі. Широка петля майнула над молодим вождем. Токай-іхто не ухилився і не кинувсь на землю. Він не зробив жодного руху, що дав би ворогові можливість ще хоч трохи випередити його. Петля опустилась, і вождь стрибнув просто у неї. Він міцно ухопив ремінь перед петлею, щоб вона не затягнулась. Ласо смикнулось. Фред Кларк знову випростався в сідлі і всю увагу зосередив на коневі, ще не досить привченому тягти за собою ласо. Токай-іхто впав, ніби справді потрапив у петлю.

Ворог з вигуками тріумфу помчав галопом. Повернувшись спиною до індійця, якого вважав захопленим петлею, Червоний Лис потяг удавану жертву за собою, аби розбити її на смерть. Дакота, не гаючись, почав діяти. Він підвівся, плигнув з петлі і великими стрибками подався за вершником, натягуючи ласо. Супротивники хутко вибігли із затінку височини на освітлену місяцем рівнину. Червоний Лис нічого не підозрював, бо ж ласо було натягнуте; він звівся на коні, щоб пустити його галопом. Але тепер уже супутники Червоного Лиса побачили, що сталося. Схвильованими жестами вони намагались застерегти Фреда Кларка, а дехто навіть почав стріляти у дакоту. Та вождь зараз був під захистом ворогового коня, і кулі не влучали в нього.