Олексій Коробіцин - Хуан Маркадо - месник із Техасу

— Антоніо Гонсалес, сеньйоре, — чітко, по-військовому гаркнув солдат.

— Родом із Юкатану?

— Так, сеньйоре, я народився у Кампече. — Через рану на щоці солдатові, видно, було боляче усміхатись, і він кумедно скривив губи. — А як ви вгадали?

— По носі, — сказав Хуан, і всі зареготали. — Таж твій край далеко, американцям до вас не добратися. Чого ж тобі в Кампече не сиділося?

Солдат спохмурнів.

— Продали мене, — сказав він тихо, — я був тоді пеоном. За батькові борги…

— В солдати продали?

— Ні, одному каоберо [36] Каоберо — власник лісових розробок каоби. Каоба — сорт цінного червоного дерева. із Табаско.

— А як ти потрапив до армії?

Хтось із солдатів зітхнув. Поки Хуан розмовляв, вони поламали ряди і тепер стояли вільно. Багато з них, почувши останнє Хуанове запитання, спохмурніли. Кожен згадав те нелегке життя, яке привело його до вербувальника.

— До армії? Та каоберо програв мене в карти подорожньому вербувальникові. Але я радий. В армії краще — не так небезпечно, як у сельві… [37] Сельва — тропічний ліс.

— Бог з тобою, Антоніо! — втрутився Рікардо. — Подумай, що кажеш — «не так небезпечно»… Так ніби не нас із тобою врятували від розстрілу всього лише кілька годин тому! А скільки разів ми ризикували життям, згадай-но.

— В сельві страшніше, мій капітане, — відповів молодий солдат, — повірте мені, я знаю… Там з нами поводилися гірше, ніж із мулами; годували надголодь, а за найменший проступок забивали палицями. Наглядачі і каоберо — справжнісінькі звірі, куди до них американцям! — І додав уже веселіше: — А що в армії можуть убити, то за добру справу і померти не жаль…

Рікардо навіть не ховав свого зніяковіння.

— Ну то ось що, мучачос! — звернувся Хуан до солдатів. — Вибирайте. Хочете — повертайтеся в армію. Хочете — залишайтеся з нами, будемо разом захищати нашу землю і тих, хто на ній працює.

— Залишимося! — гукнули солдати.

— Віва Мехіко! Смерть американцям!

Вигукували всі: і солдати, і бійці загону Хуана Месника. І капітан Рікардо Агірре також вигукував.

В Пієдрас Неграс повернулися вночі. Дощ перестав, і з-поміж розірваних швидкоплинних хмар визирнув маленький втомлений місяць.

Більше половини загону не брали участі в поході, але всі вже знали про його успіхи.

Для прибульців у кожнім домі було приготовлено постіль, сухий одяг і їжу.

А вранці новачків уже не можна було відрізнити від бійців загону — солдатські мундири їм замінили на простий селянський одяг. Рікардо і Хуан — чи випадково, чи тут не обійшлося без добродійства Чапарро Луїса — були одягнені однаковісінько: білі сорочки, жовті шкіряні жилети, чорні штани із коротенькими шнурованими розрізами біля кісточок, чоботи, крислаті коричневі капелюхи і навіть остроги.

Хуанове обличчя, щоправда, було суворіше і засмагліше, а руки грубші й більші.

Але бійці, які заходили до хатини, не одразу могли вгадати, хто Хуан, а хто Рікардо. Брати жартували і сміялися разом з усіма. Прийшла й Чікіта — вона пирхнула в долоню і звернулася до Хуана:

— Ой, дядю Хуан… І чого ви лишень не вигадаєте!

— Познайомся, Рікардо, — сказав Хуан серйозно, — це Чікіта. Вона вас врятувала…

Отут-то Чато, який весь час сидів мовчки, за звичкою про щось мріючи, звернувся до Рікардо.

— Слухай, Хуане, — запитав він переплутавши братів, — а правду кажуть, що в кожної людини є на землі свій двійник? — І, не дочекавшись відповіді, додав: — От би довідатись про мого — хто ж він такий…

— А знаєш хто? — не витерпів Чапарро Луїс. — Та. це ж Санта-Анна! Ні, їй же богу, — провадив він далі, коли трохи вгамувався сміх, — якщо, звичайно, йому обробити носа, як у тебе, та протримати три доби в землі по саме горло, а потім підвісити за великі пальці рук, як тебе вішали, а тобі відкарнати праву ногу, ну тоді вас і рідна матуся не розрізнила б!

Ніхто не бачив, як увійшов старий негр Джім. Та коли він пробрався до Хуана, всі помітили, що він схвильований. Запала тиша.

— До тебе прибули, — сказав негр Хуанові, — із Альєнде.

Старий озирнувся на двері. Люди розступилися і побачили, що, прихилившись до стіни, стоїть незнайомець. Дуже худий. Його обличчя перев'язане скривавленими ганчірками. Всі зрозуміли — перед ними стоїть пеон, знівечений хазяїном «за непослух». Йому відрізано вуха і вирвано ніздрі.

Хуан встав. Обличчя його потемніло, стало аж чорне, очі звузилися.