Олексій Коробіцин - Хуан Маркадо - месник із Техасу

— Ну годі. Відпочивати пора. Ідіть лягайте спати…

Люди розходилися мовчки і чимсь заклопотані. Дощ хлюпотів не перестаючи. Пепе-гітарист замикав процесію і вже на самому порозі, зовсім не дивлячись на Хуана, проспівав упівголоса:

Хуан зостався сам. І, як це з ним бувало останнім часом, страшенно, до болю засумував за Рікардо. Зціпивши кулаки, він затулив ними обличчя і повалився на лаву, що правила йому в цій халупі за ліжко.

Крізь чутливий, як у дикого мустанга, сон Хуан почув тяжке зітхання. Воно повторювалося настійливо і голосно. Так можуть зітхати лише тоді, коли хочуть привернути увагу.

Хуан здогадався, що в кімнаті зараз невгомонна, уперта Чікіта.

— Чого тобі, Чікіто? — запитав він, не розплющуючи очей і не змінюючи пози.

— Ви не спите, дядю Хуан? — Вона заговорила дуже голосно й багатослівно. — Ні, ви вже, будь ласка, спіть. А то татусь казатиме, що я вас навмисне розбудила! Але ж бо ви не спали, правда, дядю Хуан? Ну скажіть — правда?

Хуан сів на ложі і сонно позіхнув:

— Правда, правда… Ну кажи — чого тобі треба?

— Мені? — з погано прихованим подивом перепитала Чікіта. — Мені нічого не треба — це вам здалося… Тобто я просто хотіла сказати… — і раптом заплакала. — Хосе десь пропав! І ніхто не знає, де він…

Хосе, або Джо, як його звали раніше, був негритянський юнак, якого Хуан визволив із тюрми в Пуеблітос. Вони з Чікітою були нерозлучними друзями і загальними улюбленцями загону.

— Оце й усе? — усміхнувся Хуан. — Мабуть, ти його чимось скривдила і він заховався. Ну скажи — правда, скривдила?

— Еге, — схлипнула дівчинка, — але він раніше ніколи не ховався…

— Не плач. Сьогодні ввечері твій Хосе буде в мене…

— Правда? — Чікітині очі, ще мокрі від сліз, засяяли. Вона вірила в могутність свого доброго чарівника. — Ой, спасибі, дядю Хуан! Ви спіть, спіть, будь ласка! — і вибігла на вулицю.

А дощ лив і не переставав…

Хуан прислухався до монотонного плюскоту води і подумав:

«Слава богу, дощ не перестає. Навряд чи хто вийде в таку негоду з дому. Хосе закутається, прикриє обличчя. Ніхто в Пуеблітос не розпізнає в ньому чужинця. Звичайно, всяке може трапитися».

Але все скінчилося гаразд, і добрий чарівник Хуан ще раз довів Чікіті свою могутність. Увечері, коли дівчинка заглянула до нього у вікно, вона побачила в кімнаті багато людей. Був там і Хосе. Він щось розповідав.

За рік хлопчина змужнів і набрався сили. Від колишнього полохливого раба Джо зосталось лише випечене над правою лопаткою слово «втікач» та непримиренна ненависть до тих своїх мучителів.

Чікіта ввійшла до Хуана і стала біля дверей.

— … В Пуеблітос дуже багато американських солдатів, — говорив юнак. — Вони грабували по цей бік Ріо-Гранде, вигнали майже всю худобу в мексіканського населення. Тепер збираються переправити її в Сан-Антоніо. На переправі якісь мексіканські солдати спробували відбити в них череду. Американці багатьох убили, а дванадцять душ захопили в полон. Вранці розстріляють. Сьогодні вдень їх примусили копати собі яму… — Хосе замовк.

— Ну що ж! — зітхнув Хуан. — Можливо, цей випадок допоможе нашому новому президентові розібратися, з ким має справу… — І різко запитав: — А чи багато худоби захопили?

— Коралі набиті вщерть. Тисяч з п'ять, напевне.

Бійці перезирнулися. Чапарро Луїс аж свиснув.

— Треба відбити в них худобу, — сказав Хуан, — навряд чи вони забрали її в поміщиків. Багатії давно перегнали свої табуни на Південь. Якщо не відіб'ємо, почнеться голод.

— Коралі добре охороняють, — зауважив Хосе, — мабуть, американці рознюхали, що ми десь недалеко…

— Тим краще, — усміхнувся Хуан. — Тоді ми їх обхитруємо. Чапарро, завтра ж пошлеш десять чоловік до Трьох Струмків. Нехай погаласують, постріляють, запалять кілька вогнищ і повертаються назад. В таку негоду американці не насміляться переслідувати.

Усі з подивом глянули на Хуана. Він був веселий.

— Не розумієш? Чим більше вони остерігатимуться нападу, тим швидше поженуть худобу в Сан-Антоніо. Але дощами порозмивало дороги, і лишився єдиний шлях — через Великий Яр. Отам ми їх і перестрінемо. Я знаю туди стежку через гори.

Раптом почувся дитячий голосок:

— А як же полонені?

Бійці були захоплені розмовою і не помітили Чікіти.

Чапарро Луїс схопився за голову і закричав на доньку: