Олексій Коробіцин - Хуан Маркадо - месник із Техасу

«Так, сер», — відповів тоді Крафт. Він дуже хвилювався і промовив ці слова ледве чутно. Боже! Адже він був ладен на все, на все, аби лиш розбагатіти! Розбагатіти! Щоб принизити, розчавити тих, хто сьогодні його не помічає, хто зневажає його за убогість, за маленький зріст, за потворність. Але хто і як міг довідатися про його заповітні думки?

Він дав згоду. І поїхав до Техасу. І старався. Бог свідок — він дуже старався. Ні Мозес Остін, ані пізніше його син ні в чому не могли йому докорити. Він зробив багато. Але такої нагоди, як зараз, у нього ще ніколи не було…

Бути вхожим у фортецю, заручитися вдячністю господаря дому, скористатися його впливовістю… Стати своєю людиною в сім'ї Агірре, а там і зовсім прибрати полковника до рук. Зробити його покірним слугою американських колоністів… І все збудеться… Обов'язково збудеться, якщо пощастить урятувати дитину. О, коли б хоч малесенька надія…

Лікар зупинився, ніби до чогось дослухаючись. «А що, коли… Ні, ні. Це майже неможливо. Це…»

— Це неймовірно важко! — випалив він і здригнувся з переляку, як завжди, коли ловив на тому, що говорить уголос.

— Ні! — заревів полковник і схопився з дивною для його обважнілого тіла спритністю. — Треба зробити все! Розумієте — зробити неможливе! Навіть якщо донья Тереза… — Він стиснув своїми ручиськами вузенькі лікареві плечі і зашепотів запально: — Головне — це врятувати дитину, спадкоємця роду Агірре. Наш рід старовинний. Він бере свій початок від правителя Монтесуми [8] Монтесума II — останній індіянський правитель ацтеків; помер у 1520 році. … Будь-якою ціною, розумієте, будь-якою ціною… Врятуєте — озолочу! Захочете — будете емпресаріо [9] Емпресаріо — орендар земель. . Солдати, мексіканські солдати, безплатно оброблятимуть ваші землі, ви станете багатим. Дуже багатим!

Маленький лікар зрозумів — йому вдалося запалити промінь надії. І, поки світить цей промінь, полковник у його владі. Ну, а потім… Що ж! Відступ уже неможливий. Значить, треба діяти. Принаймні спробувати…

— Заспокойтеся, — сказав холодно лікар Крафт.

Він одсторонив полковника і став по той бік письмового столу. Лише після цього він заговорив знову:

— Певна річ, я зроблю все, що в моїх силах. Але повторюю — це неймовірно важко. — Він розвів руками. — Тут, у глухій провінції, де не можна дістати найпростіших ліків… От коли б ви жили в столиці…

Полковник спохмурнів. Він повернувся, обличчям до засклених дверей і каламутним, невидющим поглядом впився у вікно.

Маленький лікар зауважив собі, що розмова про столицю господареві дому неприємна. Поки що не слід торкатися цієї теми.

— На щастя, я нещодавно одержав із Франції останню новинку в галузі медицини. Це дуже складна машина, яка зветься мікроскоп. За допомогою цієї машини ми можемо вільно роздивлятися на те, що звичайно людина не може побачити.

Полковник недовірливо кинув косий погляд на лікаря:

— Чаклунство?

— Наука, — спокійно відповів лікар. — Мені відомо, що у Франції для мексіканського університету закуплено декілька мікроскопів… Якщо хочете, пане полковнику, я покажу вам дію цієї машини. Вона в мене тут, у передпокої. Я не ризикую лишати її в екіпажі — це дуже тендітна річ. І дорога. Дуже дорога.

Не чекаючи згоди полковника, Крафт швиденько вийшов у передпокій і одразу ж повернувся з невеличкою полірованою скринькою і безцеремонно поставив її на стіл, відсунувши ліктем якісь папери. Полковник дивився на нього підозріливо і з якимсь острахом.

— Мікроскоп, — сказав лікар, виймаючи його з дерев'яної скриньки, — або, як його справедливо звуть, «магічне око». Ось він…

Полковник був зовсім розчарований. Адже це просто невелика підзорна труби на блискучій бронзовій підставці. Гострі очі Крафта ту ж мить вловили тінь недовіри на обличчі господаря дому. Але він продовжував говорити, не перестаючи:

— Ось ми зараз розглянемо звичайну краплину води… Звеліть принести мені води, пане полковнику.

Полковник підійшов до дверей приймальні і гаркнув так, що кришталева люстра обізвалась тихим дзеленчанням.

— Гей, хто там є! Води, миттю!

Наказ полковника виконали на диво швидко. Перед ним появився той самий солдат, який привів лікаря до кабінету. На срібній таці тремтіла чашка з водою. Полковник кивнув на лікаря:

— Йому.

Лікар узяв тонку скляну платівочку і ледь доторкнувся одним із її боків до мокрого краю чашки. Солдат, нічого не розуміючи, закам'янів із жалюгідним, розгубленим обличчям.