Олексій Коробіцин - Хуан Маркадо - месник із Техасу

Ось чому полковника Агірре було усунуто від великої політики і він посідав тепер таку незначну посаду в цьому глухому закутку на самому краю мексіканської землі.

Однак ні для кого не було таємницею, що полковник зберіг таємні зв'язки з деякими визначними військовими і політичними діячами столиці. За короткий час він зумів стати найвпливовішою людиною серед мексіканських представників влади у Техасі і був відомий як запеклий ворог американських колоністів. Його боялися, перед ним запобігали…

Та нині в очах грізного полковника лікар помітив знайомий вираз заклопотаності і тривоги, той самий вираз, який він так часто бачив на обличчях близьких родичів своїх пацієнтів… О! Він ніколи не викликав у нього співчуття!

Маленький лікар дуже добре знав, задля чого його запросили. І все ж таки він співчутливо запитав:

— Ви захворіли, пане полковнику?

— Ні. Дружина. Моя дружина… Та сідайте ж ви! — гаркнув полковник. — Я вам зараз усе розповім. Бачите, Тереза… Тобто донья Тереза Леаль де Агірре і Понсе Леон — так звали мою дружину… Ну от, вона має стати матір'ю, розумієте? Але річ у тім… Я боюся, що… Її вік…

— Скільки років сеньйорі?

— Не дуже й багато — тридцять.

— Розумію. Перша дитина…

— Так. Тобто ні… В нас вони були…

— Померли?

— Ні. Народжувалися мертвими, — закінчив полковник глухим голосом. — І я боюся… Тут, бачите, один лікарець сказав, що нічого вдіяти не можна… Я його вигнав, цього пройдисвіта!

— Гм… Можливо, він мав рацію. Такі випадки бувають… Але, може, ми краще підемо до хворої?

— Зараз… Але я хочу вас попередити: при ній — жодного слова. Вона нічого не повинна знати. Ходімо. Сюди. В оці двері… - Полковник відкинув важку портьєру. За нею двері вели в особисті апартаменти подружжя Леаль де Агірре і Понсе Леон.

Коли вони повернулися до кабінету, полковник важко опустився на диван і почав напружено, спідлоба стежити за маленьким лікарем. Той, напустивши на себе поважність, прогулювався по кабінету.

Десь неподалік лунав розмірений крок людей, які йдуть в ногу. Почулася різка команда і брязкіт зброї. І знову, поступово завмираючи, кроки: біля воріт змінився караул.

Господар дому не наважувався порушити тишу. Він нервово кусав губи.

А лікар Крафт не переставав ходити. Ходив і думав. О ні! Він не добирав слів для втіхи. Тут інший лікар, якого вигнали, напевне говорив їх. Маленький лікар думав про зовсім інше.

Це було чотири роки тому…

Того пам'ятного вечора до нього, убогого лікаря, який практикував на околиці Нью-Йорка, приїхав закритий екіпаж. Крафт узяв свою обшарпану валізу і квапливо вийшов на вулицю. Навіть надто квапливо. Вперше у житті по нього присилали карету…

Їхали довго. Візник мовчав. Крафт також. Він вдавав, що такі подорожі для нього — річ звична.

Він добре пам'ятає, як відчинилися важкі ґратчасті ворота і як потім під колесами зашурхотів дрібний гравій. Будинок, зовсім невеличкий і обвитий плющем, виринув несподівано. Не встиг екіпаж зупинитись, як одягнутий у скромну чорну ліврею лакей відчинив дверцята і мовчки повів Крафта в будинок.

Вітальня була обставлена просто. Але, коли Крафт придивився, він збагнув, що це та гордовита простота, яка переважає найпишнішу, найпоказнішу розкіш. Тут були витончені золоті канделябри, проста люстра із справжнісінького гірського кришталю, нічим не примітний годинник при каміні — якщо, звичайно, не брати до уваги діамантових інкрустацій на циферблаті, — неяскраві перські килими, над якими працювало, очевидно, кілька поколінь…

Господарем дому був рожевощокий дідусь у халаті і плетеному нічному ковпаку з довгою китичкою. Він зовсім не був хворий. Мовчки і безсоромно дідусь роздивлявся на лікаря Крафта і навіть для чогось штурхнув його пальцем у груди. Ніби купував раба.

Крафт зрозумів — треба мовчати. Зараз вирішується його доля.

«Гм… — нарешті промовив дідок, — ось який ви, значить… Ну, врешті-решт, це не має значення! Збирайтеся. Поїдете до Техасу з однією людиною. На ймення Остін. Мозес Остін. Звичайно, не в ролі його особистого лікаря. В Мексіці будете практикувати серед населення, заводити там знайомства і все інше… А взагалі подробиці довідаєтеся в Ості-на. Це його справа. А коли ми приберемо Техас до рук, ви станете багаті. Тобто я маю на увазі не просто багатим, а… Ну, одне слово, ви будете людиною нашого кола… Майже нашого кола, розумієте? Але спершу Техас має стати нашим, американським».