Олексій Коробіцин - Хуан Маркадо - месник із Техасу

— Скинь одяг!

Крафт довго й зосереджено полоскав руки, ніби спеціально для того, щоб вивірити терпеливість пацієнта. Він знав, що «скинути одяг» для його гостя означає всього лише витягти голову із прорізу, зробленого посередині короткого шерстяного сарапе [6] Сарапе — накидка. . Під ним, звичайно, могла бути сорочка. Але її могло й не бути…

Лікар обернувся лише тоді, коли досуха витер руки. Мексіканець стояв до пояса голий. Його тіло було зовсім біле. Чорніли, як обвуглені, тільки голова і руки…

Маленький лікар глянув на негра і показав на своє око. Раб кинувся до підсвічника і став присвічувати господареві.

— Ну, поглянемо… — почав було говорити лікар, але одразу ж змовк. Рука була зовсім холодна, нежива.

Трохи вище ліктя Крафт розв'язав зашкарублу від запеченої крові хустину. На підлогу впало кілька зморщених, почорнілих листків. Рану було обкладено павутиною. Лікар оглядав руку свого пацієнта з професійною цікавістю.

«Так… кулева рана. Прямо в кістку. Дивно, ні запалення, ні. крові… Індіяни спритно з цим справляються! Е-е-е… Так, тут уже нічого не вдієш — руки немає!»

— Де це тебе?

— Це? — перепитав мексіканець таким тоном, наче не надавав особливого значення своєму пораненню, і відповів: — Це так…

Лікар зрозумів: мексіканець більш нічого не скаже. Ще раз обмацав руку і глянув пильно на свого пацієнта.

— Треба відрізати, — сказав він. — Інакше смерть.

Мексіканець мовчав.

Він лише зблід, і його обличчя стало сірого, землистого кольору.

Лікар чомусь спалахнув:

— Та що тут і різати? На ниточці тримається…

— Так… — сказав мексіканець, — отже, різати. А я… я думав… — і, не доказавши, хитнув головою.

— Раніше треба було думати. Ну, скидай чоботи і вилазь на стіл. Ляжеш на спину.

Лікар дістав із шафки валізку і з дзенькотом висипав із неї все на широку лаву. Це були металеві інструменти — пилка, ножі, гачки, ножиці. Негр одразу ж кинувся їх витирати тією самою ганчіркою, якою щойно стер із столу.

— Ну, чого стоїш?

— А чоботи навіщо скидати?.. — перепитав мексіканець підозріливо.

Лікар махнув рукою. Він присунув крісло.

— Гаразд. Клади ноги сюди. Та гляди, обережно, щоб не порвав острогами скатерку.

Мексіканець ліг.

Величезний пістоль за пацієнтовим поясом не здивував лікаря — який чоловік у цих краях не носить зброї! Але пістоль заважав працювати, і він клацнув пальцем по його грубому дерев'яному руків'ю:

— Забери цю штуку…

Мексіканець вийняв пістоля і поклав його поряд із собою, під долоню лівої руки.

— Перевернись на лівий бік. І гляди не сіпайся…

Гостро запахло ліками. Лікар Крафт розпочав операцію. Сайлас спритно допомагав господареві — подавав інструменти, пляшки із рідинами чи, коли це було треба, знявши пальцями нагар, підносив свічку до рани пацієнта. Мексіканець важко дихав. Очі в нього були заплющені, і повіки здригалися. Краплини поту скочувалися по обличчю…

Він більше не сказав ані слова і не проронив жодного звуку. Тільки, коли в таз плюхнулося щось м'яке і важке, конвульсивно напружене тіло його раптом ослабло і подих став майже нечутний. Лікар не намагався очутити свого пацієнта. Коли операцію було закінчено, він одступив на крок і, трошки нахиливши голову набік, оглянув свою роботу. Поправив бинт і за допомогою Сайласа перевернув мексіканця на спину.

З легким шелестом на підлогу впав складений учетверо папірець. Лікар Крафт підняв його, струснув, щоб розгорнути. Це було якесь оголошення. Ріжки аркуша були обірвані. Видно було — його зірвали із стіни. Коли Сайлас підніс свічку ближче, чорні плями літер перетворилися в слова:

300 доларів винагороди за спіймання, знищення чи наведення на місце знаходження мексіканського бандита Района Касареса.

Маленький лікар почав читати вголос:

— «Прикмети… зріст — близько п'яти з половиною футів…»

Він зміряв очима мексіканця.

— Мабуть, цей вищий… А втім людина, коли лежить, завжди здається довшою! Ще що? «Віком — близько тридцяти років». Гм… Важко сказати… Може, й тридцять. А може, й тридцять п'ять… «Волосся — чорне». Ото телепні! Таж тут усі з чорним волоссям! «Очі темні». Гм! Хотів би я побачити мексіканця з блакитними очима…

Лікар безцеремонно підняв повіку в свого пацієнта.

— Ну певно! Звичайно, чорні… Ще тут щось. «Шрам на кисті правої руки». Це вже інша річ! А нумо, гляньмо…