Щасливим вже повік не буть мені.
Байдуже. Стільки є всього на світі.
Я знаю, глибини в єдиній миті
більш, ніж у морі. Довгі тільки дні,
але життя коротке. І на нас
жде темне диво — смерть: напоготові
це море, ця стріла, щоб од любові,
від місяця і сонця водночас
звільнити. Щастя, що давала ти
і відібрала, викреслю оманне.
Що всім було, нічим однині стане.
Мені ж лишиться втіха гіркоти
й химерна звичка, що веде, як досі,
на Південь, в той же дім на тому ж розі.
Ewigkeit [30] Вічність (нім.).
Іспанським віршем хочеться мені
сказати те, що у добу далеку
латиною бентежило Сенеку:
в цім світі все належить хробачні.
Діяння смерті побілілий прах
і перемоги хоче оспівати.
Владарка-смерть торує всюди шлях
й зневажно топче марноти штандарти.
Та ні. Свого єства, свого буття
нізащо не зречуся полохливо.
Я знаю: не існує забуття.
Ця кузня, місяць, вечір — їх щемливо
любив і втратив я без вороття —
у вічності триватимуть сяйливо.
Юдея руки спритні і тонкі
скло обробляють у вечірній тиші.
Конає днина ця — така ж, як інші
(всі дні страшні, холодні та важкі).
І власні руки, й бляклий гіацинт
там, на краєчку гетто, в ці хвилини,
здається, не існують для людини,
котра із мрій творить свій лабіринт.
Відбита в мріях іншого свічада
йому байдужа слава і дівчата,
від міфів і метафор вдалині
скло обробляють руки ці прозорі:
безмежну мапу, світ Того, хто зорі
розсіяв у небесній вишині.
Простує Карл серед свого народу.
Вдивляється в обличчя знов і знов.
Відкинув руки стражників, немов
звільнившись від брехні, обрав свободу.
Він знає: він король і йде на страту.
Його чекає смерть, не забуття.
І клятий ранок цей — кінець життя,
однак він без страху віддасться кату.
Все незворушно звик сприймати він
й життя пускати чвалом, без угаву,
тепер — супроти війська сам-один.
Ця страта — не ганьба. Вершив бо справу
не Божий суд — людський. Легкий уклін
і усміх. Він уміє це на славу.
Твої сліди в Нортумбрії [31] Одне з королівств, утворених внаслідок англосакського завоювання Британії.
давно
сніги вже вкрили білою габою.
Заходів сонця стільки між тобою
і мною — їх злічити не дано.
Повільно у повільній тьмі творив
ти про мечі метафори й про море,
про хащі, де чатують страх і горе,
і про самотність нескінченних днів.
Твоє ім'я і риси забуття
ховає у минулому від мене.
Ніколи вже не взнаю я напевне,
який ти був насправді за життя.
Шляхи вигнання змушений пройти,
в суворій пісні залишився ти.
В тобі самому — на межі рівнини
і присмерку — я звик тебе шукати,
за ґратами, де давні аромати
вчуваються вербени та жасмину.
У пам'яті Палермо жив ти, в нетрях,
що так дбайливо завжди зберігали
історії про карти та кинджали,
і в позолоті молотків на дверях.
Колись давно я міг тебе на Півдні
відчути враз, на будь-якім подвір'ї,
і в тінях, що спадають в надвечір'ї
й повсюди розпливаються повільні.
В мені тепер ти — доля мандрівна,
тебе згасити здатна смерть одна.
Мої поразки й днини безталанні
відбило місто це, мов на картині:
тут бачив я заходи сонця дивні,
а тут стояв у марному чеканні.
Мені всього тут надали доволі
непевне вчора й недвозначне нині.
Тут мої кроки тчуть щодня — невпинні
безмірний лабіринт людської долі.
Чекає чорна днина в нетерпінні
той плід, який зірве назавтра ранок.
Тут тінь моя легка, немов серпанок,
загубиться, розтане в безгомінні.
Ні, не любов — страх нас з'єднав давно
І тим-то любе так мені воно.
У шухляді лежить кинджал.
Його викували в Толедо наприкінці минулого століття; Луїс Мельян Лафінур [32] Лафінур, Луїс Мельян (1850—1939) — уругвайський політик, дипломат, публіцист.
віддав його моєму батькові, який привіз його з Уругваю; Еварісто Карр'єґо [33] Карр'єґо, Еварісто (1883—1912) — аргентинський поет.
тримав його якось у руці.
Ті, хто бачать його, бавляться ним якийсь час; вони вочевидь давно шукали його; рука квапиться стиснути руків'я, що чекає на неї; слухняний і владний клинок напружено грає у піхвах.
Іншого прагне кинджал.
Він — не просто металева річ; люди вигадали й створили його з цілком певною метою; він якоюсь мірою вічний — кинджал, що минулої ночі убив людину в Такуарембо, [34] Місто в Уругваї.
кинджали, які вбили Цезаря. Він прагне вбивати, прагне проливати зненацька кров.
Читать дальше