Грицько Чупринка - Вибрані поезії

До великої покари,
На розпутті при дорозі
Судять Байду яничари
В Золотім Галатськiм Розі.

Суд скінчився.– Хлопці, гайда,—
Мовив сам Султан турецький,—
Люту смерть хай прийме Байда,
Князь-отаман Вишневецький.
Та й скатуйте розбишаку,
Щоб почула і забула
Україна з переляку
І дорогу до Стамбула.
Хай почує вся отара
Гайдамаків запорізьких,
Що чекає й їх та кара
На плацах золоторiзьких!
«Смерть йому!» – кати гукнули,
Змовчав Байда перед горем,
Тільки іскри промайнули
В грiзнiм погляді суворім…
Тут взяли його наскоком
Яничари злiснi й грiзнi
Й почепили правим боком
Та на гак товстий залізний.

– Гей, не гнись, могутня спино,
Не зломись, моє ребро!
Ти прощай, прощай, Вкраїно,
Ти прощай, старий Дніпро!

Хай же турок не вчуває,
Як терплю я муки й глум… —
І старий козак співає,
Розганяє біль i сум,

Оддає він богу дяку,
Що досяг цього вінця,
Що не знав ніколи ляку
За Вкраїну до кінця.

До його тут кат нагнувся,
Щоб надати більше мук,
Байда хутко стріпонувся,
І вхопив од турка лук,

І тремтячими руками
У Султана навдалу
Понад злісними катами
Він пустив свою стрілу.

Та пропав задармо замах,
Бо в очах маріла мла
І в руках в кривавих плямах
Поковзнулася стріла!..

Через три дні він скінчився,
Як дійшов до серця крюк,
Та терплячим залишився
Аж до смерті серед мук.

А як турки прибирали
В яму з крюка мертвяка,
В ту сторінку позирали.
Що вродила козака.

Батьку, постій! Головою понурою
Ти ще тепер не кивай,
Знай – лихолітньою грізною бурею
Я ще не стомлений вкрай.

Хто не боровся з лихою годиною,
Щастя не знав в боротьбі.
Хай похоронно, хай лебедино
Пiснi співає собі.

В мене ж не згасла ще сила могутняя,
Хочу боротись, ще хочу я жить!
Кличе i жде мене доля славутняя,
Хто ж мене має спинить?

Може, й мене ще з лихою отрутою
Щастя розбавлене жде,
Все ж таки знай, що з неправдою лютою