Зі збірки «Інший, той самий» (1964)
Це знали учні Піфагора ревні:
вертаються циклічно люди й зорі;
колись повторять атоми суворі
і Афродіту, і майдани древні.
В прийдешності під копит о м кентавра
опиниться лапіт [18] Лапіти, за давньогрецькою міфологією, — плем'я, що воювало з кентаврами.
необережний,
і Рим впаде, і в ночі необмежній
знов чутиметься стогін Мінотавра.
Безсонна ніч повториться в усьому.
Із черева того ж рука, що пише
оці рядки, родиться, як раніше.
(Ще Девід Г'юм [19] Англійський філософ XVIII ст., історик, економіст і публіцист; тут мається на увазі його «Природна історія релігії».
наполягав на цьому.)
Не знаю, чи ми вернемось повторно,
мов цифри у періодичнім дробі,
та Піфагорів кругообіг пробі
щоніч мене веде непереборно
в якесь із передмість, бо ця місцина
на Південь, Північ й Захід чимось схожа,
та завжди там блакитна огорожа,
тіниста смоківниця і стежина.
Там мій Буенос-Айрес. Він кохання
для когось має, гроші, а для мене
троянду згаслу, плетиво химерне
цих вулиць; в їхніх назвах без вагання
я чую предків імена магічні:
Лапріда, і Кабрера, і Суарес…
Республіки й походи в них змішались,
звитяги та кончини героїчні.
Майдани в мандрах цих нічних химерних —
немов палацу мертвого подвір'я,
завулки, що складають це безмір'я, —
то галереї сну й страхів непевних.
Ніч, що Анаксагор [20] Анаксагор (бл. 500 — 428 до н.е.) — давньогрецький філософ.
в своєму вченні
зміг розгадати, й вічність нескінченна
вертаються, й поема безперервна:
«Це знали учні Піфагора ревні…»
Бог, що його хтось з родичів Атрея [21] Атрей — мікенський цар, батько Агамемнона та Менелая, героїв Троянської війни.
на березі схопив, зробився левом,
драконом і пантерою, і древом,
й водою. Бо вода — це суть Протея. [22] Протей — за давньогрецькою міфологією, морське божество, що могло перевтілюватися в будь-кого і мало пророчий дар.
Звичайна хмара й слава гордовита
багряного заходу в передмісті,
Мальстрему [23] Вир у Норвезькому морі поблизу Лофотенських островів.
вир і стрімчаки льодисті,
а ще сльоза, на честь твою пролита.
Ти в давніх вченнях — джерело таємне
родючої землі, вогню та сили
богів, що правлять світом. (Так учили
Сократ й Тал е с з Мілета [24] Талес з Мілета (бл. 640 — бл. 547 до н.е.) — давньогрецький філософ; стверджував, що вода є основою всіх речей.
недаремне.)
І море, й айсберг в морі — без пощади
він нищить кораблі — це наче рондо,
й безповоротний час, що йде назавжди, —
метафори твої, нестримна водо.
Була ти лабіринтом, що поволі
вів Одіссея манівцями довго,
де чатували жадібно на нього
і неминуча смерть, і примхи долі.
Виблискуєш безжалісним булатом,
в тобі, мов уві сні, страхів чимало.
У людських мовах ти — всіх див начало,
і плин твій зветься Гангом та Євфратом.
(Нова вода — священна, кажуть всюди,
та до води текти воді властиво,
і пориста планета, тож, можливо,
усі, що є, купались в Гангу люди.)
Облич, народів океан твій раптом
Де Квінсі [25] Квінсі, Томас де (1785—1859) — англійський письменник.
в сні відкрився швидкоплиннім;
ти тамувала спрагу поколінням,
ти зналася з Ісусом, з моїм татом…
Моєму, водо, не відмов благанню:
якщо в цих віршах є моя заслуга,
про Борхеса згадай, плавця та друга.
До губ моїх прилинь у мить останню.
Всі речі — це слова, що навздогін
одне за одним пише без спочину
Хтось або Щось, — історію невпинну
усього світу, нескінченний плин,
де Карфаген і Рим, я, ти і він,
життя — йому пояснення не стріну —
і страх перетворитись в плутанину,
в сум'яття вавилонське, в жереб, кін.
У кожній назві є щось незбагненне;
в блискучій голці голубій непевне
тяжіння тіні вчулося мені,
що тягнеться по той бік моря, схоже,
подібна до годинника, а може,
до птаха, що ворушиться вві сні.
Він дивиться на аркуш, на трудні
слова свого найпершого сонета,
в якому два катрени й два терцети
перемішались — грішні й визивні.
Перо щось виправляє в тишині
і завмирає. Жах бере поета:
немов із майбуття, лунає вперто
спів солов'я, що чувся в давні дні.
Чи він збагнув, що від цієї миті
він більше не самотній в цілім світі,
дав Аполлон йому той прототип,
кристал магічний той, щоб зріли очі
все, що дарують дні й ховають ночі:
там хаос, лабіринт і цар Едіп.
Читать дальше