Альфонсіна Сторні - Вибрані поезії

Де той, хто надихне мої бажання?
В очах його збідніла моя крона?
Зів’яле листя — груба перепона,
а стовбур живить ще його в єднанні.

Де є той дух незнаний, таємничий,
з чиєї каламуті буде пломінь?
Якщо я запалаю в тій любові,
нестримною зроблюся, наче річка.

Де той, чия любов мене оточить?
Хай правду принесе свою велику…
Я від життя зібрала тільки кригу:
зігріє сонце хай єство жіноче.

Чи ви мали потребу
в дивуванні світами,
що кружляють над нами
по глибокому небу?

Ця волога, піднявшись,
є речей абсолютом,
по блакитним маршрутам
плине тихо, як завше.

А маленька людина,
чиє серце тріпоче
на землі, снить охоче
і шумить безупинно!

Цей кипарис, що звівся, мандрівниче,
на відстані метровій над тобою,
в чиїм листов’ї птах кохану кличе,
ховає ніжну душу під корою.

Щоб ти угледів краєвид невинний,
він над землею в и соко піднісся;
якщо ж поглянеш на його вершину,
небесної сягне твій погляд висі.

Наблизишся коли ти,
жінк и надійдуть скопом
вродливиці-чорнявки,
білявочки солодкі —

змагатися за тебе;
шукатимуть ґраційно
прихильності твоєї,
але даремні мрії.

Чорнявки та білявки
мене вже не збентежать,
бо я заплющу очі
й скажу: «Тобі належу».

Стікає з моїх пальців ласкавість без причини,
стікає з моїх пальців… Минає вітровій,
підхоплює ласкавість без долі, без предмета,
утрачену ласкавість… Хто підбере її?

Могла я покохати незмірною любов’ю
найпершого прибульця в оцю жагучу ніч.
Ніхто не йде. Безлюдні заквітчані стежини.
Утрачена ласкавість кружлятиме опр і ч…

Якщо цієї ночі твої цілують очі,
мандрівцю, і в зітханні здригаються гілки,
якщо стискає пальці тобі рука маленька,
торкається, зникає та збурює думк и ,

а ти рук и не бачиш, ні вуст, які цілують,
якщо це тче повітря оманливість жаги,
мандрівцю ясноокий, тобі мене впізнати,
розчинену в повітрі, чи буде до снаги?

Я йшла без мети й упину,
не помічаючи дроку,
який задивлявся збоку
на ту приємну стежину.

Зелений кущ, як годиться
озброєний колючками,
вчепився в мою спідницю,
я стала й прийшла до тями.

Одного дня твої очі,
коли я йшла без зажури,
спинили мій крок дівочий,
уп’явши погляд похмурий.

Різниця така: від дроку
звільнитись я, звісно, можу.
Але триматиме доки
мене твій погляд ворожий?

Хлопчина, від дому відбігши за мить,
прудкіший, ніж вітер, назад уже мчить.

Раптово спинився, хоч сонце сія:
адже на дорозі дрімала змія.

Поламану цяцьку тримає в руках,
мені до грудей прихилив його страх.

У тілі маленькім тріпоче життя —
я чую пришвидшене серцебиття.

Отак у долонях, що дуже м’які,
скоцюрблені страхом, тріпочуть птах и .

На груди дитині я руки кладу
і чую, що він забуває біду.

Голівку підводить, і в синіх очах —
уже супокій, і зітхає хлопчак.

Оце є моя супліка,
мене зрозумієш, Боже:
вмираю я від кохання,
але любити не можу.

Шукаю в собі та в людях
усе досконале, гоже,
шукаю все досконале —
таке, що любити зможу.

Згораю в огні моєму,
зласкався, зласкався, Боже!
Вмираю я від кохання,
але любити не можу!

Ген, у життя на краєчку,
розсілися рибарі;
весь їхній час тут минає,
вони — о всякій порі.

Штовхаючись, поспішають
посісти свої місця
і вірять, що риба клюне,
бо добра примана ця.

Вгорі, на чистому небі,
тихенько, нема біди;
внизу рибарі з гачками
всі ходять сюди-туди.

Рибарю, не переймайся,
закинь гачок на плече,
бо смерть, можеш бути певен,
від тебе й так не втече.