Поль Елюар - Вибрані вірші

Сестри-дзеркальниці моїх сліз
Зорі сяяли довкруж мого вікна
А мої очі знову згорнувши свої крила на ніч
Жили безмежним всесвітом.

У морок саду
Приходять невидимі дівчата
Чистіші за короткі зливи опівдні
Мій сон сприймає їх за друзів
Вони мене п'янять своєю таїною
Своїми легковажними люб'язностями.

Єдині холод і вогонь
Єдині твої губи й очі
Від твого шалу чекають мудрости
Що творить образ жінки й чоловіка.

Чоловік із ніжною усмішкою
Жінка з ніжними повіками
Чоловік з рум'яними щоками
Жінка з руками ніжними й свіжими
Чоловік зі спокійними зіницями
Жінка з губами палкими
Чоловік по вінця повен слів
Жінка із закоханими очима
Чоловік з двома придатними руками
Жінка з руками здорового глузду

Чоловік зі світилами сталими
Жінка з грудьми витривалости

Нема нічого що вас тримає
Мої коханки мене випробовують.

Ріка велика плине
Велика до сонця й маленька до місяця
Всіма шляхами і манівцями
Не зможу я на неї вказати пальцем

Я знаю долю світла
У мене його досить щоб тішитися його сяйвом
Аби мені завершити торкаючись моїх повік
Для того щоб нічого не жило без мене.

Дитина завжди скручується калачиком у мінливому часі
Мури залиті сонцем мури непроглядні
Обмежуючи твоє щастя у плинних змінах
Терни твоїх щік шипшину роздирають
Роздирають цю гречану ниву
Барви якої переливалися так довго
Руїни народжень сонце калатає в твоєму серці
У повітрі запахи трав і бездомних собак
А серед дощу є місце тільки для тебе

Але ти покидаєш вежу дощу задля ревища
Бурі в сяйливому порту відваги

Набряклий пісок де ховаються звірі
Опираються хвилям палким грозовому важкому небу
Лиш вітер світла віє
А ти топчеш камінням своїми крижами
Солому своїх нош
Цього вечора ти не підеш до ліжка
Доки не зменшиш спокуси тьми
Доки не завоюєш на завтра місця
Для того щоб наївні очі мали свій битий шлях

Із вікнами ще більшими й дахами ліпше вкритими
Хай твої пальці невмілі
Маленький натовп малий пастух зорі дослухатимуться
слів твоїх
Білі ночі переймуться довір'ям

Завтра вогні застиглих барв
Завтра погляд зніяковілий
І перший сліпий погляд
Природи на твої творіння
Завтра ти із світу вийдеш і ввійдеш у себе.

Мої руки палкі по мурах ковзають холодних
Надії мало в мене мало пам'яті Я вже все втратив
Я вже не маю цих будинків трояндами обвитих
Ні вулиць ні гілок із дерева найзеленішого

Але останні відголоски материнської зорі
Підсолодили мої дні.

Жайворонок і сова в тому самому зоряному
Саду яєць розбитих дзьобами й крильми
Ягнята і вовки ускочили в одну й ту ж пастку
У молоко що ллється через вінця їхньої ненатлости.

Наш осідок довкруж краси твоєї
Наш осідок у золоті світання
Ніч зодягається у чорний оксамит
Завжди ті самі пахощі великого кохання

Вогонь у ніжних погрібцях
На сто облич розпався враз
Регоче сміхом без ґримас
Втішає нашу самоту

Ох що ми творимо перші останні
Всі наші схожості в одній шерезі
В живучій широчіні великого кохання
Квіти і зернята краси твоєї.

Постав будинок як дерево розквітле
В долонях вітру зоря багряна
Розкинула свої тенета в високості

Стіна стіну долає рештки світла
Свій шлях торують сік вирує
Дах запечатав небо вікно відкрилось.

Споруджувати — є інші ігри
Під палючою травою шукають тінь
Земля геть завалила сад
Громадиться копальня квітів.

Квіти листя шпичаки
Знову стають видимі
Бруньки і роса
День повертають

Рікою травня плине
Червоногаряче вітрило
Змушуючи битись живчик вітру

Під барвою життя і всесвіту
Під формою легеньких хмар
Без дрожу
Лоно зорі давало згоду.

Жовте дерево ідол худий і голий
Єдине джерело голубить вись.