Поль Елюар - Вибрані вірші

Руки з руками сплелися
Губи з губами злилися
Перша теплінь квітуча
Злилася зі свіжою кров'ю
Призма дихає з нами
Щедра зоря
На кожній верхівці трави-королеви
На вершині мохів на верхівці снігів
Хвилі піски перериті
Діти незламні
Поза всіма кавернами
Поза нами самими.

Погляньте як працюють румовищ будівничі
Вони багаті загарливі терплячі темні і тупі
Плюндрують все довкола себе
Вони вже на межі людського і все людське втопили
в бруді
І в землю втоптують палаци нежурливі.

Звикають до всього
Лиш не до цих олив'яних птахів
Лиш не до їхньої злоби до всього що так сяє
Лиш не до думки поступитися їм місцем.

Кажіть про небо і небо стає чистим
Осінь нас мало обходить
Наші зверхники тупотіли ногами
Ми забули про осінь
І про зверхників теж забудемо.

Убутне місто океан постає з крапелини
врятованої води
Із єдиного діаманта відшліфованого зорею
серед білого дня
Мадрид місто звичне для тих хто страждав
Від жахливого щастя що нам ненависне
Тим хто страждав
Від убозтва без якого щастя це неможливе.

Хай губи відшукають свою правду
Рідкісний подих сміх як той ланцюг розбитий
Хай звільнена людина від маячні минулого
Лице зведе як рівна перед своїм братом

А глуздові уділить крила мандрівця.

Бути упійманим задля мерця
Щоразу коли він був цього гідний
Йому щось залишав

Його дружина і його пейзаж
Тулились до його будинку
Дружина краєвид будинок
Убогі як всі інші
Він же цього не помічав

Чи він існує ще

Проте його ім'я не потьмяніло

Чи він зустрінеться з рабами
Щоб розірвати їхні пута

Чи викує йому біда
Нарешті
Останню цю прикрасу
Що з'єднує людей

Усупереч самотнім і байдужим.

Револьвер почесна смерть
Постріл прямо в голову я думав що він мертвий
Його лиш оглушило
All right [1] Гаразд (англ.). кричав він відчиніть вікно

Я не дізнавсь нічого
Ні про зародження ні про кінець
Плоди із мого саду вічні
І неїстівні

Слова то звична міра
Поміж людьми словами і життям

На прохання якоїсь американки із Парижа

Я вам брехатиму
Тим хто запитує

Він весь є ніжний і незмінний
З підлесливою мордочкою мавпи
З вухами лиса

Труп на тротуарі
Вказує пальцем на поліцая
Ворог остаточний
За шибкою зізнань

За діамантами що сяють.

Найзнакомитіша кохана її ледь бачать
Та її почет постає раптово в непринадних тогах
Аби узяти все із тіла й лишити все у серці

Перша і єдина вона ув'язнена немов на дні
Чорного дня фальшиве сонце блискавиць
Немов у свіжих травах потічок безугавний

Найчарівніша мрія де погляд марний
Без серпанків без таїни але близький друг
Мого життя всі сили без жодного зусилля

Але її покоївки її образи у натовпі
Люб'язно надівають капелюхи і спалюють мости
Їхні вільні груди змішали вулиці і вічність

Їхні чари доказ єдино можливого кохання.

Вона мені каже тоді як час минув
Її розуміти нас розуміти

Веди мене під руку
До жінок таких як я
До найбанальніших народжень
В суть схожости
У певність бути

Чи не завжди я друга
Чи остання я маю очі
Менш відсутня ніж це дитя бридке
Чи моє серце ще незриміше
Чи мої руки боязкіші

Веди мене в саме життя
По той бік ґрат низеньких
Що відділяють мене від мене
Що розділяють все крім мого праху
Крім жаху що росте із мене.

Я бачу поле море закутані у сірий день
Не відрізнити
Пісок який дрімає
Сокиру на облямівці рани
І тіло розсипане як сніп
І вулкан здоров'я

Я бачу згубне й добре
Гординю яка витягує свою сокиру
Й тіло яке із повною зневагою вдихає свою славу
Я бачу смертне і печальне
Пісок що повертається до свого ложа відходу
Й здоров'я котре спить