Collective work - Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка

Позиція Макіавеллі

Однак у добу Чинквеченто Нікколо Макіавеллі (1469–1527) палко доводив переваги національних військ над найманцями, адже останні ніколи не славилися вірністю. Надихаюча класична модель солдата – жителя міста (чи селянина) все ж не мала великих можливостей для використання в тогочасній Італії та Європі загалом. Реалії життя в римській республіці надто відрізнялися від умов у інших державах – монархіях чи республіках, які ще не повною мірою розробили адміністративні й бюрократичні інструменти для формування та координації «національних» військових угруповань, а це було проблематичним за скрутної фінансової ситуації.

Професійні війська

Таким чином, війська у XVI ст. складалися переважно з професійних військових, найманців та підприємців, котрі зобов’язувалися перед урядом завербувати певну кількість солдат, що часто приїжджали з-за меж монархії чи республіки. Спроби створити національне військо на засадах призову виявилися провальними, як у випадку з французькими вільними стрілками чи флорентійськими загонами, яких так прагнув Макіавеллі. Серед нечисленних винятків можна згадати натхненних почуттям прихильності до Святого Марка венеціанських ополченців, що поширилися і серед інших жителів материкової частини Венеції.

Деякі регіони Європи, що були біднішими й відсталішими, саме й постачали подібну робочу силу до інших країн. Насамперед такою була Швейцарія, де професія найманця була справжнім промислом, яким керувала влада кантонів. Потім – сусідня Південна Німеччина, чиї ландскнехти перейняли й розвивали швейцарську модель праці. Іншими джерелами войовничих найманців були Гасконь, Корсика, Швеція, Албанія та Романія в Італії. А також Іспанія, яка через підрядників у Кастилії у великих кількостях збирала солдатів серед селян та войовничих ідальго.

Див. також:

Домінування на морі, с. 57;

Італійські війни, с. 115

Європейський клімат належить до кількох основних типів, особливо рослинний світ. Зокрема, тут описані певні можливості для людини, які надає навколишнє середовище, що більшою мірою стосуються традиційних занять у сільському господарстві.

Дослідження останніх трьох десятиліть продемонстрували, що європейський клімат міг суттєво змінюватися навіть за відносно короткий проміжок часу, тобто в межах однієї історичної епохи. Особливо це стосується XVІ ст., коли розпочалося відносне похолодання (бл. 1550–1880), назване «малим льодовиковим періодом». Однак насамперед слід наголосити, що цей період був неоднорідним за структурою, тобто поділявся на кілька підперіодів; по-друге, йдеться також про незначні температурні коливання, що, як правило, не перевищували середньої річної температури на один градус. Правдою, крім того, є те, що краще виражені сезонні коливання температури можуть бути використаними для отримання середнього результату та створення повної картини клімату; також тяжкі наслідки таких коливань для технічно нерозвинутих сільських угідь зафіксовані зазвичай саме в сучасній Європі.

Малий льодовиковий період

Слушним також є той факт, що в контексті загальної кліматично-екологічної бази Європи нам потрібно врахувати набагато більше чинників, ніж ці макроскопічні зміни континентального простору, які пояснюються різною широтою окремих регіонів європейських країн та їхніх позицій відносно великих континентальних та океанічних мас. Саме тому з наступного опису кліматично-екологічних регіонів Європи фізичний фон історії континенту може мати вигляд свого роду «нерухомої картини» (хоча, врешті-решт, вона не зовсім нерухома). Відповідно до цього, фізичний фон може бути застосовуваним і для наступних століть аж до перелому (також поступового в часі та нерівномірного у просторі) індустріальної революції.

Саме поняття клімату можна визначити як «атмосферне середовище, створене з ряду станів атмосфери в їх звичайній послідовності над певною місцевістю» (Максиміліан Сорре). Легко перевірити той факт, що клімат Європи зазнає істотних змін. Спільним елементом, котрий можна побачити серед цього різноманіття, є, напевне, несуттєве відхилення від середніх значень, яке – за винятком більш північно-східних та східних регіонів (Росія, Фінляндія) – зменшує ризик кліматичних катастроф (лютості клімату, посухи, повеней) відносно інших частин світу і, відповідно, ризику неврожаю і голоду.