Collective work - Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка

Від аркебузи до мушкета

Напевне, саме розвиток військової техніки і подальше створення рушниць найбільше вплинули на тактику та стратегію ведення бою. Наприклад, обладнання аркебузи колесами й новим запалювальним механізмом замість ґноту зробило її ефективнішою для використання навіть у несприятливих погодних умовах, а також посилило точність та дальність пострілу. До того ж аркебуза спочатку стояла поряд, а потім була витіснена мушкетом, оснащеним довшим стрижнем і, відповідно, більшою дальністю й швидкістю польоту кулі, яка могла пробити обладунки противника. Завдяки зменшенню розміру й ваги вогнепальної зброї її стала застосовувати і кавалерія.

Розвиток техніки спричинив зміни у тактиці бою та у підході до воєнної стратегії. Проте, мабуть, найсуттєвіших змін зазнали сама природа і рівень військових операцій. Знову-таки наведемо слова Гвічардіні: «До 1492-го року бої були тривалими, а дні – не такими кривавими», однак французи «надали війні жвавості».

У битвах тепер брали участь дедалі більше військових, і самі війни стали жорстокішими, особливо коли після Контрреформації до традиційних політичних та династичних конфліктів додалися релігійні.

Щодо структури війська і тактики, то на полях бою XVI ст. переважно використовувалася піхота, вже сформована під час конфліктів у XIV–XV ст. Якщо наприкінці XV ст. військо французького короля Карла VІІІ складалася з кавалерії на третину, то пару десятиліть потому у війську його наступника Франциска І (1494–1547) із загальної кількості солдат кавалерія становила лише 10 %.

Структура війська

На початку Чинквеченто найсильнішими вважалися жорстокі, дисципліновані й нещадні у бою швейцарські піхотинці, які вишиковувалися у квадратні формування по 2–6 тис. солдат у кожному і дотримувалися тактики, що нагадувала македонські фаланги. І хоча від наступу ворожої кавалерії їх захищала величезна кількість списів завдовжки 4–6 м, а сама піхота мала надзвичайну силу удару, формація все ж мала недоліки. Вона була доволі повільною і маломаневреною; її фланги атакували, попри невеликі групи аркебуз, а особливих ушкоджень завдавав гарматний вогонь, який міг спричинити великі прогалини в лавах піхотинців і тим самим порушити формацію війська. Так і сталося у битві біля Мариньяно, коли перемога Франциска І ознаменувала початок кінця тривалого домінування швейцарських піхотинців та їх німецьких суперників – ландскнехтів, котрі мали схожу тактику ведення бою.

Іспанська терція

Починаючи із 40-х років XVI ст. іспанська tercios – терція – викликає загальне захоплення. У цьому шикуванні списоносці, керівники аркебуз та озброєні щитом і мечем солдати створювали баланс у формації і захищали один одного, формуючи більш маневрений і збалансований підрозділ, який, проте, вимагав тіснішої координації з іншими формуваннями. Іспанська піхота домінуватиме аж до кінця Тридцятилітньої війни, але й протягом цього століття вона зазнає певних змін і вдосконалень. Найвагомішим із них, напевно, є зростаюча частка аркебуз і мушкетерів серед піхотинців. Якщо на початку століття піхота з вогнепальною зброєю становила лише 10 % загальної кількості війська, то пізніше – чверть і навіть третину. Загалом тісний зв’язок між списом і аркебузом (або мушкетом) триватиме до другої половини XVII ст., коли відбуватиметься тривалий перехідний період у європейській військовій культурі, названий pike and shot («спис і мушкет»).

Вогнепальна зброя, яку Аріосто називав «огидними знаряддями», не лише змінила баланс сил на полі бою, а й становила загрозу для цінностей у суспільстві. Розвиток техніки, безсумнівно, потужно вдарив по образу солдата-вершника. Кавалерист благородного походження, що століттями домінував у європейських війнах, був – у прямому й переносному розумінні – викинутий з сідла. Правду кажучи, аби краще зрозуміти ту епоху та сутність цих змін, нам слід дещо розширити часові межі. Ще протягом XIV–XV ст. у битвах біля Кресі, Пуатьє та Азенкура французька кавалерія, що складалася з аристократів, зазнавала кривавих поразок від англійських стрільців-«плебеїв», озброєних небезпечно довгим луком ( long bow ). Ці луки із суто технічного погляду стосовно дальності, швидкості пострілу та здатності пошкоджувати броню навіть перевершували аркебузи, що були доволі простими у використанні навіть для новобранців.