Борис Джонсон - Омріяний Рим

Які страшні прокляття накладає магометанство на своїх послідовників! Окрім фанатизму, що для людини є так само небезпечним, як гідрофобія для пса, це вчення характеризується ще й страшенною фаталістичною апатією. У багатьох країнах прозирає згубний вплив цієї релігії: недалекоглядність, недосконала система сільського господарства, млява торгівля й невпевненість поширилися скрізь, де живуть чи правлять послідовники Пророка. Придушена чуттєвість позбавляє життя цих людей витонченості й краси, гідності й святості. Той факт, що за магометанськими законами жінка — хай це донька, дружина чи наложниця — мусить належати чоловікові як власність, затримує остаточне викорінення рабства аж до тих часів, коли віра в іслам перестане мати серед людей таку велику силу.

Окремі мусульмани можуть демонструвати видатні якості. Тисячі стають хоробрими й вірними воїнами Королеви, усі тут знають, як загинути гідно. Одначе вплив релігії паралізує соціальний розвиток тих, хто сповідує її. Немає ніде у світі сильнішої ретроградної сили. Далека від занепаду магометанська віра є напрочуд войовничою й чіпкою. Вона поширилася по всій Центральній Африці, повсюди зрощуючи безстрашних воїнів. Якби ми свого часу не втримали б християнство в сильних руках науки — руках науки, проти якої воно так запекло й даремно боролося, — цивілізація сучасної Європи давно б загинула достоту, як загинула цивілізація Стародавнього Риму.

Багато хто й досі вважає так само, правда ж? Ретроградна сила, що паралізує соціальний розвиток, — хіба не в цьому таємно, а нерідко й відкрито переконані тисячі західних політиків?

Войовнича віра на противагу поміркованому християнству, яке тримають дужі руки науки, — хіба не про це казав Бенедикт XVI у Реґенсбурзі?

Погодьтеся, в ісламі є щось таке, що страшенно непокоїть ніжну західну душу. Це вам не англіканська церква з її покірними єпископами та їхніми скорботними міркуваннями. Головною проблемою ісламу є те, що його послідовники такі непередбачливі, що вірять у нього (до того ж так щиро), тоді як західні європейці добряче навчені риторикою й історичним досвідом 1400 років. Тому-то нас так і непокоїть іслам. Найважливіше питання для нас, для всього нашого покоління — як правильно аналізувати цю відмінність, як з нею бути.

Може, нам слід сказати, що ці колишні римські території слід навіки відгородити від «Європи», адже вони перебувають не на тому боці поділу, запровадженого Анрі Піренном? Невже краще дотримуватися поради Папи та ставитися до турків, як до «цілковитої протилежності Європі»? Не думаю. Мені здається, що вчинити так буде історичною помилкою.

Краще подумаймо, що можна вдіяти, щоб розплутати цей аж надто заплутаний клубок з упереджень і забобонів, який розрісся навколо мусульманської Туреччини. Побачимо, чи Джонні Турк справді аж так відрізняється від нас.

Французькі політики люблять посилатися на турецький геноцид вірмен 1915 року, розлючено тицяючи пальцями в бік Стамбула.

— Туреччина нізащо не увійде до ЄЄ, — верещать французи, — доки не визнає й не перепросить за те жахіття.

Так, це правда, вірмени жахливо постраждали.

Але ж якими мотивами керується Франція? Хіба сама вона вибачилася перед Алжиром за тортури й винищення його народу, коли він належав Франції? Коли ж ми вже взялися вимагати вибачення, то чому б не згадати, що ті-таки французи винні перед турками за один із найжорстокіших військових злочинів у історії — убивство Наполеоном 2000 беззахисних турецьких полонених в Акрі? Чому б Франції не облишити картати Туреччину від імені всіх вірмен і не перепросити за свого рідного Наполеона?

Крім того, ніхто не знехтує нагодою заявити, що турки є сексистами і що таке ставлення до жінки не прийнятне в ЄС. То ми вже визнали, що в ісламі є ханжі, але погляньмо на сучасну статистику: повсякчас зростає кількість освічених жінок, які беруть активну участь у житті країни. Згадайте хоча б найпершу жінку на посаді прем’єр-міністра Туреччини — Тансу Чілер. І вже давно в багатьох мечетях Стамбула чоловіки та жінки можуть молитися разом. А ще, перш ніж Брюссель заведе чергову демагогію про ґендерну нерівність, не зле буде нагадати, що Туреччина надала жінкам право голосу раніше за Бельгію.

Антитурецькі настрої неабияк зросли після перших судів над письменниками та журналістами, яких звинуватили в обрáзі Türklük (турецькості), тож усім нам, симпатикам Туреччини, слід визнати, що цього разу її уряд припустився помилки. Без сумніву, туркам слід позбутися ганебної статті 301 свого Кримінального кодексу, щоб люди, як заповідав Вольтер, мали змогу казати про Туреччину що завгодно [119] Стаття 301 Кримінального кодексу Туреччини передбачає покарання за обрáзу Туреччини, турецької нації чи турецьких урядових установ. Діє з 2005 року. Наприклад, серед обвинувачених за цією статтею є турецький письменник Орхан Памук за його заяви про геноцид вірмен. .