Борис Джонсон - Омріяний Рим

Нам потрібне примирення, а не розбрат. Нам потрібна взаємодія, а не розмежування. У сучасному трактуванні ісламу досі є чимало ганебного: обурлива заборона будувати християнські церкви в мусульманських країнах, бридка відсутність гумору, коли справа стосується зображень Пророка, і взагалі та загальна атмосфера загрози, жорстокості й ірраціональності, яку цілком справедливо зауважив Бенедикт.

Ми маємо набратися мужності й спитати себе, посилаючись на головну тезу промови Папи Бенедикта в Реґенсбурзі: чи християнство справді розсудливіше й раціональніше. Чому Василія Богомила вкинули у вогонь на іподромі? Бо він, як і багато хто з часів Христа на землі, не міг прийняти головну ідею християнства. Як аріани, копти, як більшість єпископів сучасної англіканської церкви, цей чоловік сумнівався в божественності Христа, не вірив, що народжений від земної жінки Ісус міг бути водночас Богом І людиною. Богомильський єретик відмовлявся назвати Марію Θεοτόκος (Богородицею), за що його й спалили.

Саме в цьому й полягає головна відмінність ісламу від християнства. Ісус був чудовою людиною та прекрасним учителем, але в Корані сказано, що з нього такий самий Бог, як і з Магомета. Отже, на відміну від християнства, іслам уникає будь-яких дражливих питань біології, пояснених у романах на кшталт «Коду да Вінчі».

Хай історія інкарнації Бога в особі Христа й вселяє трепет, та вона не надто раціональна. Скоріше навпаки, адже стверджувати, що вона logicos (розсудлива) лише тому, що logos стає sarx (слово стає плоттю), є справжнім риторичним вивертом.

А щодо ідеї Бенедикта/Мануїла, буцімто іслам, оскільки він поширюється насильно, є цілковитою протилежністю християнства, — то це щира маячня. Не забувайте, що іслам постав у часи, коли візантійські (або ж римські) християни вели боротьбу не на життя, а на смерть із Перською імперією від приблизно 610 по 630 рік. Конфлікт мав також явно релігійний підтекст, адже йшлося про протистояння не лише двох імперій, а й двох релігій. А звідки взялась ідея того, що релігія є рушійною силою військової перемоги? Та вона виникла від самого початку християнського Риму, з того моменту 312 року, коли Костянтин уздрів хрест у небі над Мульвійським мостом і напис «із цим знаком переможеш». Переможеш. Із хрестом.

Тому несправедливо твердити, ніби іслам дав світу щось нове у вигляді агресивної монотеїстичної релігії з прагненням до світового панування. Іслам став кульмінацією трендів, що й так панували в пізньоантичні часи. Як ми вже переконались, однією з ключових причин агресивної риторики мусульман є те, що вони відкрито відкинули ідею божественності Ісуса. Іслам є вкрай монотеїстичним типом монотеїстичної релігії, тому й уникає непевних питань, наявних у вченні про Трійцю та подвійну природу Христа, а також інших деталей, які не давали (й досі не дають) спокою християнству.

У досконалому світі це питання вирішили б ще на Першому Нікейському соборі — глобальному з’їзді духівництва, скликаному Костянтином 325 року задля розв’язання питання аріянства, яке стверджувало, що Христос — лише представник Бога Отця і не є єдиносущним із ним. На собор у Нікеї зібралися найкращі уми епохи. Це був такий собі релігійний Давос, от тільки зібраний задля пресвятої мети. На нього з'їхалися всі: мусульмани, християни, юдеї — усі, зацікавлені в тому, щоб нарешті дійти консенсусу стосовно божественності Христа.

Уявляю собі ці гучні дебати, зовсім як сьогодні на якомусь доському раунді переговорів у СОТ. Бачу дискусії на найвишуканіших курортах і в найрозкішніших готелях світу. Ясно, що дехто з делегатів частіше заглядатиме у свій міні-бар. Скрізь — у Флориді, Йорку, Єрусалимі — обговорюються такі важливі питання, як стать Усемогутнього, й укладаються важливі угоди між, скажімо, сунітами та шиїтами.

Звісно, будуть і протести, і зриви, і дебати до пізньої ночі. А по кількох десятиліттях роздумів за умови застосування розуму й logos , можливо (але лише можливо), станеться так, що великі релігії таки дійдуть згоди. Доклавши зусиль, одного дня ми побачимо, що розбіжності між християнством та ісламом такі далекі від нас, як суперечки між тими християнами, які вважали Христа homoousios [123] Єдиносущний ( дав.-гр .). , і тими, які наполягали, що він fiomoiousios [124] Подібний (до Бога) ( дав.-гр .). .

А якщо навіть після такого з’їзду світове духівництво усе ще не дійде згоди, ми, миряни, почухаємо макітри й припустимо, що вони просто не бажають порозумітися. Припускаю, у такому разі релігійні лідери протиставлятимуть себе, по-перше, невірянам, по-друге, іншим вірам і, по-третє, з особливим завзяттям — розкольницьким членам своїх же релігій. Звісно, це їхній вибір, але було б помилкою ухвалювати важливі політичні рішення, керуючись лише своїми забаганками.